Драматичні твори

Зараз же вогненний напис спалахує на хвилину на чорному фоні: «Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде».

З усіх кутків глухий стогін: «Звідси поїзди не йдуть ніколи, ніде».

Спринцовка (ляскає зубами). Ой-ой-ой-ой-ой!

Марко. Як не йдуть! А як же звідси виїхати?

Начстанції. Звідси назад не вертаються ніколи, ніде.

Постаті коло чемоданів (жалібно). Звідси назад не вертаються ніколи, ніде...

Марко. Як не вертаються! Що за чортові жарти! Я вас усіх порозстрілюю, мерзавці! Де касир? Зараз же квитки!

Начстанції. Звідси немає вороття.

Вогненний надпис спалахує над аркою праворуч:

«Ьахіаіе о^пі Зрегапга ѵоі сЬеп Ігаіе» ²⁹

Спринцовка (кричить, охоплений жахом). Калавур! Так це ж пекло! Ой, пане начальнику станції... товаришу... калавур!

На ч станції зникає.

Марко. Годі репетувати. Зараз же йди до каси і вимагай квитки.

Спринцовка. Ой! От так потрапили. Хороша станція. (Іде до каси, над якою зараз же загоряється напис: «Квитки назад не даються». Відскакує.) Ай!

Марко. Стукай, мерзото, у вікно!

Спринцовка. Я боюсь... хороше діло.

Марко. Стукай, мерзотнику!

Спринцовка стукає, але з віконця вибухає сніп полум’я Спринцовка

відскакує з криком. /

М а р к о. А! То це вже чортові фіглі! Невже ж вони гадають злякати дитячими фейерверками того, хто бачив ураганний огонь під Ковелем або на Карпатах⁵. Зараз же верніть мені мої вагони та накладні! (Злісно грюкає в зачинені віконця.)

Постаті коло чемоданів (стогнуть). Верни нам надію! Де наша надія?

Марко підбігає до першої з них і тягне за комір на авансцену. 1-а постать ставить чемодан і озирається в тузі.

Марко. Хто ти такий?

1 - а постать. Князь Воротинський ⁶.

Марко. Князь... то чого ж ти чекаєш тут? Повернутися в Росію?

1-а постать. Ні, звідси немає вороття... Це станція, звідки немає дороги ні взад, ні вперед... Це станція — кінець усім шляхам, це станція, де немає й не буває надії...

Марко. То для кого ж тоді ця станція?!

1-а постать. Ця станція для тих, хто спізнився на поїзд життя... ця станція для тих, у кого немає квитка або чий квиток прострочений... ця станція для тих, чий поїзд розбився в путі... чий годинник відстає або зовсім не йде.

Марк о. То чого ж ти чекаєш тут?

1 - а постать. Нічого.

Марко. Нічого... яке жахливе слово. І довго ти сидиш тут?

1-а постать. Не знаю... десять хвилин... двадцять років... (Понурює голову.)

2-а постать (підбігає). Неправда. Брехня! Князь помиляється. Це просто непорозуміння. Безумовно, тут якась плутанина, але ми її розплутаємо. Просто непорозуміння або переплутали розпис поїздів, або поспішають дзигарі, так, так, іменно...

3-я постать — поет (наближається). Ха-ха! Добре непорозуміння... Переплутали розпис. Замість Петербурга — Ленінград, замість Царя — Цік. Ха-ха!., та й дзигарі поспішають — на сто років наперед. Тринадцята година... Ха-ха!..

2-а постать. Юринда. Я певний, що зараз подадуть поїзд. Я ось тільки поголюся та прочитаю газету, і край. Додому на Бронну! Ви знаєте, гм, не маю честі, у мене ж будинок на Бронній в Москві. Присяжний повірений Іванов, ну, і звичайно член с.-д.⁷ Коли будете в Москві, будь ласка, завітайте надвечір, почитаємо, посперечаємось, мабуть, уже вийшла вереснева книжка «Русской мысли»*, є що-небудь новеньке Сологуб^⁹. Поп’ємо чайку з ікоркою та з лимончиком, посперечаємось про Метерлінка ¹⁰, художній театр.

Поет. Ха-ха! Руська мисль за вересень! Руська мисль додумалась вже до Жовтня, що давно вже заморозив і ваш чайок, і нашого Сологуба.

2-а постать (не слухає). Ви знаєте, я тут випадково — навіть поголитись не встиг, ось тільки чекаю на листа — надзвичайно важливий лист, розумієте. Ага, ось, до речі, й листоноша. Гей, люб’язний. (До листоноші.)

Приходить листоноша в звичайному вбранні зі своєю торбинкою.

2-а постать ((Зо листоноші). Мені немає листа? Іванову Леонідові Павловичу? З Москви?

Листоноша (глухо). Листів не було і не буде ніколи...

Усі постаті зриваються і оточують листоношу, торсаючи його, простягаючи

до нього руки.

Постаті. Мені листа! Чи немає мені листа? А мені? Мені листа!

Ще одна постать — похила, завчасу посивіла, сліпа людина, спираючись на плече сина-юнака.

Старий. Спитай його, Костику... чи немає мені листа.

Листоноша зачерпує повною жменею із своєї торбинки попіл і сипле його в простягнуті до нього руки.

Постаті. Попіл! Попіл! Попіл! Тільки попіл!

Ще одна постать — полковник. Більшовицькі фіглі! Брехня! Це агенти з Москви, знаємо. Я зараз же надішлю телеграму. Гей, телеграфіст, хто там? (Стукає у віконце.)

З віконця телеграфу зараз же висовується вороняча голова.

Полковник. Прийміть телеграму. Можна?

Ворон. Можна, коли нема мертвих слів.