Драматичні твори

Яку клянуть, як хтиву чарівницю,

Що п’є вночі жагу юнацьких літ...

О де ж ти, рятівниче мій сміливий,

Що поверне Смарагд Ліліт...

Щоб знов могла, весела і щаслива,

Покинуть пекло, бачить вільний світ!

Невже ж справді для того покинула я колись чарівні луги Смарагду, щоб здобути такої скандальної слави. (Зітхає.) Нібито прокрадаюсь я вночі до спалень юнаків та, припавши до їхніх уст, хвилюю їхній сон звабливими мріями... То хіба ж я винна, що кому сниться? Ну, то де ж цей солдат? Але Стривайте, я бачу ще одну тінь, що стоїть там у кутку. Хто це? (Дивиться на Спринцовку крізь лорнет.) Будь ласка, мсьє Козерог, приведіть його сюди, я хочу з ним поговорити. Та дайте мені ці накладні. (Бере у Козерога папери.)

Козерог. Слухаю, царице. Це його товариш, якийсь фельдшер. (Іде і тягне до Ліліт переляканого Спринцовку.) Цариця хоче тебе бачити — живо.

Спринцовка (з жахом). Погиб, пропав, як собака на вокзалі!..

Ліліт. Хто ти такий і чого тобі треба в нас у пеклі?

Спринцовка. Я... я... їй-богу, пробачте... я нічого, це не я... я ж зовсім і не хотів... адже ж у мене позачергова робота... мені треба додому... пропадуть, вибачте, штани — настояща англійська діагональ... тільки-но оддав шити...

Л і л іт (сміється). Він дуже потішний. Так це твій товариш бешкетує в нас?

Спринцовка. Який товариш! Це ж такий розбишака, гірше за всякого Сатану. (Затуляє рота рукою.) Пробачте, ваша чортяча величність... я не те, я не хотів... адже ж він мені зовсім не товариш, я ж тут ні при чому, я ж тільки хвер-шал, то за віщо ж мене?

Ліліт (до Козерога). Ну, то,-здається-, мені час. Я повернусь з мсьє Петлюрою ^п, а ви розпитайте все про того солдата, та заберіть цього в пекло, ап геѵоіг! (Іде з Петлюрою праворуч.)

Спринцовка (з жахом). Я не хочу! Мені вадить, коли дуже жарко. Калавур! Я не звик до жаркого підсоння!

Козерог (хапаючи його). Не звик, то звикнеш. (Зникає з Спринцовкою, що кричить.)

Зліва знову вибігає Марко, що дуже розлючений.

Марко. А! То тепер всі поховалися! Нові чортячі фіглі! То я вам покажу, як мене дурити. Зараз же повернути мені мої вагони! (Підбігає до станційного дзвона і починає щосили дзвонити, але раптом увесь перон зникає, і в Марковій руці залишається тільки мотузка від дзвона.)

Марко. А! Нові штуки. (Озирається.) Ну, то стривайте ж, анахтеми. (Озирається і йде до пекельної брами, що тепер неначе насунулася наперед серед зловісного скелистого краєвиду, що виник замість зниклої станції.) Я сказав, що знайду мої вагони, хоч би в самому пеклі. (Підбігає до пекельних воріт і починає грюкати.) Гей! Зараз же відчинити! Комунізм розіб’є всі грати і зруйнує всі пекельні ворота цілого світу!

Розлягається страшенний регіт з-за брами.

А, то ви ще сміятись! Я ж вас припечатаю зараз най-сильнішим закляттям, від якого тремтять чорти і буржуї всього світу. (Виймає з кишені штанів грудку крейди й пише одним начерком на брамі радянську зірку, що зразу ж загоряється червоною пентаграмою.)

Страшенний гуркіт трусонув усе пекло.

Ага! Не подобається. Цей знак зруйнував багато фортець ще міцніших за пекельні ворота!

Підбігають кілька чортів і Анкетов.

Анкетов. Громадянине! Товаришу! Просимо вас не бешкетувати. Так же не можна. Це ж таки пекло, а не яка-небудь пивниця!

Марко (грізно розмахуючи крейдою). Зараз же відчинити мені пекло та повернути мої вагони, а то я тут вас усіх поперекреслюю!

Анкет о в. Але ж не можна, товаришу. Всі вакансії в пеклі зайняті.

Марко (грізно). Наплювать мені на ваші вакансії!.. Зараз же одчиніть. (Знов грюкає в двері.)

Козерог (вбігає, засапавшіісь). Стгивайте, мсьє, загаз. Його величності Сатани загаз немає вдома, він десь на землі, подогожує, інкогніто. Але її величність цариця Ліліт, зважаючи на ваші, гм, пгохання, дозволяє вам увійти до пекла на тги дні, але з деякою умовою, бо в нас, вибачайте, свої погядки.

Марко (нетерпляче). Ну?

Козерог. Ви повинні вибгати ваш власний паголь.

Марко. Пароль?

Козе р о г. Так, паголь, адже ж ви самі з війська і знаєте, що без паголя не можна. Отже, вибегіть паголь, але з умовою, коли ви його забудете, то вибачайте, зостанетесь у пеклі назавжди.

Марко. Як назавжди, адже ж у вас немає вакансій!

А н к е т о в. Це нічого, ми тоді кого-небудь скоротимо.

Марко. Як, і у вас скорочують? Ну, то чорт з вами, згода.