Драматичні твори

Удівітельний. Я можу піти, щоб ваші делікатні нерви заспокоїлись. (Вийшов.)

М и р о н. От фрукт!..

Благонравов. Ні. Він просто недалека людина, з обмеженими здібностями.

М и р о н. Чого ж ви його тримаєте?

Благонравов. Не я його призначав. Ви думаєте, мені з ним легко? Доводиться миритись.

М и р о н. Але чому?

Благонравов. Як вам сказати, воював він разом з командуючим увесь час, ще з громадянської. Працівник старий, чесний, заслужений. Але слабкий.

Входять Горлов та Гайдар.

Горлов. Ось що, ваш сусіда ліворуч — командуючий двадцять п’ятої, Орлов, вийде до Олександрівки і- забезпечить твої тили, коридор твій не закриють, не турбуйся. Коли ж вони і стягнули трохи танків, це дрібниця. Вийти з укріплення на сніг побояться. Попереджаю, наказ виконувати точно. За найменше відхилення — відірву голову. Це запам’ятай міцно, а за недостойну поведінку тут зауважую. Надалі буду вимагати по всій суворості. Ясно? Я питаю, ясно?

Огнєв. Так точно, товаришу командуючий. Дозволите йти?

Г орлов. Ідіть.

КАРТИНА ДРУГА

Квартира командуючого фронтом. На сцені нікого немає, тільки Чути шум з другої кімнати. Там зібрались гості. Вшановують Горлова. Ввійшли Ми рон і Гайдар. Мирон ставить на стіл пляшку вина, келихи, наливає.

М и р о н. Давайте по одній. ^Л

Г а й д а р, Дякую, але я зовсім не п’ю.

М и р о н. А ви ж за столом пили.

Гайдар. Це я ситро наливав. Мені давно не можна. Серце дає знати.

М и р о н. Доведеться одному. Ваше здоров’я.

.Ввійшов гвардії лейтенант артилерист Сергій Горлов.

В руках у нього келих.

Сергій. Дядю, милий! Це нечесно, пляшку з стола —

і ходу. Прошу, прошу, чарочку.

Ми рон. (наливав). Може, тобі, Сергію, вже досить., а то зовсім сп’янієш.

Сергій. Не стримуй. Я на передовій зовсім не п’ю. Так. Сто грамів, що мені покладено, завжди віддаю командиру гармати Чекаленкові. А сьогодні я хочу бути п’яним,

і це тільки в зв’язку з твоїм приїздом. Так. Я своїм апостолам розказував, як ти мене вчив рибу ловити і раз відлупцював. Все пам’ятаю. (Обняв Мирона.)

Мирон. Яким апостолам?

Сергій. Я так називаю своїх артилеристів. Вони справжні апостоли, чудеса роблять щодня.

М и р о н. Апостоли. (Сміється.) Здорово!

Сергій. Товаришу член військової ради, скажіть, хороший у мене дядько?

М и р о н. Сергію...

Сергій. Ні, ви скажіть.

Г а й д а р. Дуже хороший.

Сергій. Ну, от бачиш, усі одноголосно визнають. І мої апостоли теж. Вони тебе полюбили. Так. Слово гвардійця.

М и р о н. Ти що, гвардійцям про цивільного дядька розкат зуеш? Теж знайшов тему. Ти б їм що-небудь з військового життя.

Сергій. Ми усі любимо після бою про цивільне життя говорити. Я все знаю про кожного на своїй батареї. А вони знають все про мене. Живемо, як сім’я. Знаєш, хто батько у нашій сім’ї?