Драматичні твори

Башликов. А у нас в Сибіру такі морози... Остапенко. Ay нас в Полтаві галушки. Башликов. А ти не перебивай, Остапенко.

Остапенко. А ти не хвалися сибірськими морозами, коли тут кишки до пупа примерзають. Розкажи, Гомелаурі, як у вас в Грузії.

Гомелаурі. Ой, не згадуй. (Слухає канонаду.) Там діло, а ми чого тут сидимо?

Ша я мето в. Наказ. Командир знає.

Остапенко. Розтлумачте, хлопці, чому наші газети пишуть, що зима нам допомагає і чим сердитіший мороз, тим німцям гірше...

Гомелаурі. Вірно пишуть.

Остапенко. Що вірно? Хриць сидить у хаті, в стіні дірку зробив і паляе, а ми повземо по снігу.

Башликов. А коли з села вибиваємо? Він мерзне.

Остапенко. Чого ж він мерзне? Коли ми його з села вибили, біжить у друге село. А тому, хто драпає, тому завжди жарко.

Гомелаурі. Але ж ти бачив, скільки на них вошей. Ух! Я дивитись не можу. Аж тут крутить. На кожному солдатові сотні.

Остапенко. Це не від морозу.

Гомелаурі. А від чого?

Остапенко. Від грусті.

Башликов. Ну?

Шаяметов. Не понімал.

Остапенко. Був у нас на селі колись куркуль, багатющий куркуль. Макогоненком звали. Завжди ходив чистий, пузо наперед, борода чорна, розчесана, як шовк, аж горить на сонці. А коли почув він, що йде лінія на колективізацію і діло його, виходить, табак, так його дуже грусть ударила. Зустрів його. Дивлюсь, борода зовсім посивіла. Питаю: «Дядьку Макогоненко, що це у вас борода посивіла?» Він відповідає: «Це, хлопче, у мене кузка в бороді завелася».— «А чого ж ви її не виженете?» А він: «Нехай живе. Грусть у мене в серці, хлопче, така грусть, що скоро помру». Так і з хрицем. Хотів він нас завоювати до осені, не вийшло. Дощі пішли. Хриць в болото вліз. І почала його грусть розбирати. А як зима прийшла, грусть його ще дужче вдарила. І ходить він зараз, як куркуль Макогоненко, і не скидає з себе вошу, бо баче, що діло його — табак. Від грусті все це.

Башликов. По місцях!

Усі залягли. Зашуміла машина. Входять командир дивізії полковник Свічка та командир полка майор Ясний.

Ясний. Батареї надано кулеметний взвод, гранатами усі забезпечені як слід.

Свічка. Добре.

Ясний. Не можу зрозуміти, товаришу комдив, чого відходимо.

Свічка. Ми вирвались далеко, командуючий вирішив зібрати всіх у кулак.

Ясний. Зрозуміло. (Крикнув.) Горлов!

Чути: «Єсть!» Входить командир батареї Сергій Горлов.

Сергій. Командир батареї гвардії лейтенант Горлов.

Свічка. Здоров. (Подав руку.) Батька бачив?

Сергій. Так точно! Просив передати вам привіт.

Свічка. Дякую. Як себе почуває генерал-лейтенант? Здоровий?

Сергій. Так точно! Сказав: передай гвардії полковнику Свічці, що скоро приїду в гості провідати старого друга.