Драматичні твори

Гомелаурі. «Як я хочу тебе бачити! Ти мені щоночі снишся. Одного разу навіть приснився з великою бородою. Тітка Ніна каже, що це на хворість. Я так злякалась. Щоб ти не застудився зимою, я тобі в’яжу дві пари вовняних шкарпеток і вишлю двадцять п’ятого вересня». За п’ять днів мусять прийти. Одну пару тобі дарую, Остапенко.

Остапенко. Чому за п’ять днів?

Гомелаурі. Листа вона написала першого вересня, одержав я його першого січня. Двадцять п’ятого вересня вишле посилку, а сьогодні двадцяте січня. Виходить, за п’ять днів одержу.

Ш а я м е т о в. Читай.

Гомелаурі. «Передай привіт від мене, т&та, матері усім твоїм товаришам. Ми просимо — швидше розбийте фашистів і усі приїздіть до нас у гості. Вина в нас буде десять бочок. У тітки Ніни — п’ять. Цілуємо тебе міцно-міцно я, Гога, тато, мати, тітка Ніна і весь наш колгосп. Твоя Тамара. Написала вересня першого тисяча дев’ятсот сорок першого року».

Шаяметов. Мені б такого листа одержати. Не знаю, що б зробив.

Остапенко. Да.

Гомелаурі. Скільки я їй писав, не одержувала. Лист маленький, вантаж невеликий, а не доходить. Остапенко. Бо бюрократи на пошті.

Гомелаурі. Давай колективно напишемо начальнику пошти. Так напишемо: «Слухай, куди дивишся? У тебе бюрократи сидять. Просимо тебе...»

Остапенко. Ні, не так. Щоб дійшло як слід, треба його зразу обкласти, а потім вмотивувати і знову обкласти, а наприкінці листа так: передай своїм бюрократам, що день в окопах у нас такий, як і у вас. З привітом, поцілуйте, бюрократи, декуди нас... Так, щоб культурно було і зрозуміло.

Усі регочуть. Двоє бійців тягнуть провід, встановлюють телефон

в окопі.

Башликов. Що, хлопці, лейтенант тут буде?

1-й боєць. Так.

Башликов. А батарея там же?

2-й боєць. Наказав викотити на відкриту позицію. Он тягнуть.

Остапенко. Він такий, не любить, з-за рогу. Кухню не бачив?

1-й боєць. Ні. Усі виїхали.

Башликов. Як? Давно?

1-й боєць. Ось зараз. Нас тільки й залишили. Гомелаурі. Куди ж вони рушили?

2-й боєць. Он туди. (Показує.)

Башликов. Виходить, зараз.

1-й боєць. Еге. А нас залишили. Ой братці, видно, помирати нам. На вірну смерть залишили.

Остапенко. Гомелаурі, дай йому в морду.

Г омелаурі. Краще ти. У тебе рука важча. Остапенко. Струнко!

1-й б о є ц ь. Ти що ж це?

Остапенко схопив бійця однією рукою за комір, другою вдарив. Входить лейтенант Сергій Горлов.

Сергій. Це ЩО?

1-й боєць. Він мене вдарив.

Гомелаурі. Він боягуз, каже: «Нас на вірну смерть залишили».

Сергій. Не можна бити. З’ясуй, розкажи. (До бійця.) Прізвище?

1-й боєць. Печінка Степан.

Остапенко. Винуват, товаришу командир. Ходім, друже, я тобі все з’ясую. Ходім. (Виходить з Печінкою.)