Драматичні твори

Ольга. Вірю. Тільки не ходи в стару шахту, там завалити може.

Ганя. Ні, не завалить.

Ольга. Куди це ти з лампою?

Ганя. Тайна.

Ольга. І ти не боїшся лазити в стару шахту?

Ганя. А чого мені боятись? Де були наші партизани, там і я можу бути. Я не боюсь нічого.

Ольга. А хіба там були партизани?

Ганя. Були.

Ольга. А звідки ти знаєш?

Ганя. Знаю. У шахті знайшла порожні німецькі патрони.

Ольга. Ну, та й що з того?

Ганя. У кого ж фашисти стріляли? Ясно, що в партизанів.

Ольга. Може бути. А чого в тебе синяк під оком? Ганя. Петька вдарив. Він такий задавака, думає, що коли його батько — інженер, то йому все можна.

Ольга. За що він тебе вдарив?

Ганя. Обізвав мене рудою кішкою, а я йому дала здачі. Ольга. Як?

Ганя. Не знаєте як?

Ольга. Ні.

Ганя. Яка ви чудна!

Ольга. Чому?

Ганя. Хіба вас ніхто не ображав?

Ольга. Було, що ображали.

Г а н я. І ви не давали здачі?

Ольга. Не завжди.

Ганя. І чого ви, дорослі, такі боягузи?

Ольга. Як?

Ганя. Рідко один одному здачі даєте.

Ольга. А ти не боягуз?

Ганя. Хай тільки хто спробує...

Ольга. А от Петька тобі синяк поставив.

Г а н я. А я йому носа розбила. Він і досі плаче. Ольга. А ти плакала?

Ганя. Я ніколи не плачу.

Ольга. А що тобі тато скаже, коли побачить такий синяк?

Ганя. Нічого. Він мене боїться.

Ольга. Боїться? А ти його любиш?

Ганя. Я його не люблю.

Ольга. Чого? Він же у тебе такий гарний, хороший. Г а н я. А ви звідки знаєте?

О л ь г а. Я дружила з ним у молодості. Він добрий, сердечний.

Ганя. Рудий він, а я ще рудіша. Руді добрими не можуть бути.

Ольга. Чому?

Ганя. Бо з нас усі насміхаються. Про нього кажуть «рудий Кіндрат», а про мене — «Кіндратова руда кішка».

Ольга. Ну то що?

Ганя. Мене ніхто ніколи не полюбить.

Ольга. Чому?

Ганя. Завжди будуть насміхатись.

Ольга. Помиляєшся. Ти ж гарна дівчина.

Ганя. Не брешіть, я руда кішка, руда кішка.

Ольга. А вчишся ти добре?

Ганя. На «відмінно», тільки недавно мене хотів директор вигнати з школи.

Ольга. За що?

Г а н я. Це як ми з татком повернулись з Кузбасу, прийшла до нас нова вчителька, така нафарбована, тут перманент, а тут роги. Підійшла до мене, взяла за підборіддя: «Скажи, дівчинко, що ти робила вчора дома?» Я їй: «Що ти робила, коли німці були?» А вона: «Я так страждала, як усі люди, я так страждала».— «Брешеш,— крикнула я,— ти з офіцером німецьким гуляла під руку». І як почали ми кричати: «Геть, геть, геть, геть!» Втекла. Що потім було! Директор мене викликав, кричав: «Вижену!» — але комісія розібралась, її вигнали і директора. Всі ж знали, що вона з офіцером гуляла і ніколи вчителькою не була.

Чути близько свист.

Ольга. Хто це?