Драматичні твори

Макар. Діло є. Скоро буде. Сідай.

Ольга. Який же він тепер?

Оксана. Генерал. Чистісінький генерал.

Макар. Не генерал, а майор.

Оксана. Та це ж воно майже генерал.

Макар. Ще не одну пару підметок стопче, поки дійде до генерала.

Оксана. Так у нього ж вони казенні.

Ольга. Мамо, Артем буде генералом, буде. (Обняла матір.)

Макар. Коли ще буде, а пішов би з армії, на шахті зразу став би генералом.

Ольга. Тут станеш. Павло вже став!

Макар. Вибачай, але Артем — не твій Павло. Потом-ствений шахтар.

Оксана. Кажуть, Павло твій гуляти почав.

Макар. Тихше, Оксано.

Оксана. Не можу мовчати. Чого Ольга в руки його не візьме? Я б йому дала. Спробував би ти так гуляти, як її Павло.

Макар. А що ж ти мені зробила б?

Оксана. За чуприну і тягнула б через усе селище, отак от...

Макар. Чекай, чекай, останні обірвеш.

Оксана. Усі ви такі.

Макар. Я ж без тебе ні до кого в гості не ходив.

Оксана. Як — не ходив? А Першого травня де ти був?

Макар. Коли?

Оксана. Першого травня у тисяча дев’ятсот шістнадцятому році.

Макар. Сто тисяч раз тобі говорив. Були у нас в лісі нелегальні збори.

Оксана. А прийшов напідпитку вночі.

Макар. По дорозі зайшов до Клима Гирі.

Оксана. А чого мене не покликав?

Макар. Ти бачиш, Ольго, вмирати буде, і то згадуватиме Перше травня шістнадцятого року.

Оксана. Буду. Бо коли тебе не тримати в руках, ти і на тому світі до Клима Гирі зайдеш.

Макар. Не бійся. Клим давно в раю, а мене в ад од-правлять. Це ти з ним зустрінешся.

Оксана. Усі ви такі. Дивись, дочко, за Павлом.

Ольга. Дивитись пізно.

Макар. Чому?

Ольга. Не виходить у мене з ним. Мама правду каже, Павло не тільки п’є..

Макар. Ти думаєш?

Ольга. Про це всі говорять.

Оксана. Що ти, доню. Хіба так можна до серця приймати. Люди язики чешуть.

Ольга. Не заспокоюйте. Я не маленька. Знаю, в житті все може трапитись, але якась міра мусить бути.

Макар. Говорити можуть. Що тільки нашому брату, мужчині, не припишуть.

Оксана. Но, но...

Ольга. Справа не тільки в цьому. Павло за останній рік так змінився. Його дратує кожне моє слово. От сьогодні я сказала, що у нього на шахті зростають нещасні випадки. У мене ж в лікарні все видно, як у дзеркалі. А він як налетів на мене: «Сидите в білих халатах у кабінетах, у забой би вас погнати, на добичу...» Послухав би, що шахтарі говорять про нього, коли я їм подаю допомогу. Я не можу бути тільки дружиною, та ще й такою, що на все закриває очі.

Макар. Це так, але сім’я є сім’я, за неї треба боротись. Ти ж його любиш?

Ольга. Люблю.

Пауза.

Оксана. Нічого, дочко, він ще пожаліє, і дуже пожаліє.

Чути гудок.