Драматичні твори

Г ай дар. Зараз зайде. (Натиснув кнопку.)

Входить а д’ ю т а н т.

Ад'ютант. Я слухаю.

Г а й д а р. Попросіть командуючого фронтом генерал-майора Огнєва та генерал-майора Колоса.

Хрипун. Ви хотіли сказати: генерала Горлова, ви помилились.

Гайдар. Я не помилився. (До ад'ютанта.) Виконуйте наказ.

Ад’ютант. Єсть! (Вийшов.)

Хрипун. Що ж це?

Пакунок вилетів з рук, дзвенить скло розбитих пляшок.

Гайдар (підійшов). Що це?

Хрипун. Коньячок. Шкода, розбився. Можна було б на честь нового командуючого, га? У мене ще є, га?

Гайдар. Заберіть і забирайтесь геть.

Хрипун. Слухаю, слухаю, слухаю. (Схопив пакунок, пофіг.)

Входить Огнєв, за ним Колос.

Гайдар. Я дуже радий, що вручаю вам цей наказ про призначення вас командуючим фронту. (Подає Огневу.)

Огнєв читає. Колос теж.

Огнєв. Як же це, адже я надто молодий...

Гайдар. Партія вчить, що треба сміливіше висувати на керівні посади молодих, талановитих полководців поруч із старими полководцями, і висувати треба таких, які здатні вести війну по-сучасному, а не по-старовинному, здатні вчитись на досвіді сучасної війни, здатні рости і рухатись вперед.

Колос. Володю, дорогий... Прошу вибачити. (Витягнувся.) Товаришу командуючий фронтом, подивіться на мене, старого, і ви зрозумієте, як це вірно! (Обняв і поцілував Огнева.)

Завіса.

МАКАР ДІБРОВА

П’єса на 3 дії, 4 картини

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Макар Іванович Діброва — 60 років.

Оксана Андріївна — його дружина, 58 років. Ольга— їх дочка, 35 років.

Артем — їх син, 32 роки.

Павло Кругляк — чоловік Ольги, 40 років. Кіндрат Тополя — 40 років.

Г а н я — його дочка, 13 років.

Гаврило Братченко — 24 роки.

Трохим Голуб — 23 роки.

Галя Іванчук — 20 років.

Марта С т е п а н о в а — 21 рік.

Хмара — 62 роки.

Орлов — 61 рік.

Зінченко — 62 роки.

Марія Смерека — 45 років,

Пилип Семененко — 50 років.

С т е ш а — 25 років.

ДІЯ І

В саду будинок на дві квартири. На веранді зеленіє листя дикого винограду. Вдалині, в пишних садах, робітниче селище. В центрі селища велика площа, На ній — Будинок культури, школа, лікарня. За селищем в степу терикони шахт. На сходах веранди сидять Оксана Андріївна та Макар Іванович. Здалеку чути свистки паровозів. Вечоріє. Спалахнуло полум’я і на мить освітило терикони.

Макар. Чавун пішов... (Витягнув годинник, дивиться.) Точно...

О к с а н а. А може, наш Петро живий, десь у світах блуккє... Макар. Навряд.

Оксана. А було в газеті — англійські генерали тримають наших в таборах. Ти ж сам мені читав.

Макар. Читав.

Оксана. Може, і наш Петро там страждає. Вивезли його фашисти, а потім...

Макар. Hi.

Оксана. Чому ж серед розстріляних не було нашого Петра...

Макар. Закопали десь в іншому місці.

Оксана. А коли б Артем розпитав у місті?

Макар. Скажуть те, що й мені сказали.

Ожсана. Чує моє серце... Артем зміг би кінці знайти. Він офіцер, йому більше скажуть.

Входить Ольга.

Ольга. День добрий.

Макар. День добрий, дочко.

Цілуються.

Ольга (цілує матір). Артем приїхав?

Оксана. Приїхав. Приїхав уночі.

Ольга. Я тільки прийшла з лікарні. Павло з шахти дзвонить, каже — Артем приїхав. Де ж він?

Макар. Поїхав у місто.

Ольга. Чого?