Драматичні твори

Горлов. Нехай там сидять і чекають.

Ад’ютант. Єсть! (Вийшов.)

Горлов (взяв трубку). Хрипуна. Хрипун? Ось що. Крий зараз до мене, поснідаємо разом... Коньяк? Захопи. (Поклав трубку.)

Входить Мирон Горлов.

Мирон. Здоров, Іване. Ти що ж, усю ніч пробув на вузлі зв’язку?

Горлов. Так. їдеш?

М и р о н. Літак готовий. Зараз на аеродром відчалюю. Більше погоди чекати не можу. Що буде, те й буде.

Горлов. Сьогодні ніби трохи краще.

М и р о н. Як-небудь дістанусь. Не думав я, що такий від’їзд печальний буде.

Горлов. Да. Сергія я любив.

Велика пауза.

Мирон. Який він був увесь сонячний. Я просто не можу уявити. Зрозуміти важко...

Горлов. Що ж робити. Війна є війна.

Ми рон. Я розумію, Іване, як тяжко тобі... Не знаю, чи скоро ми зустрінемось, а може... Тому я вирішив на прощання... Прошу, прости мені. Хочу тобі сказати декілька гірких, але правдивих слів. Я мушу це зробити.

Горлов. Давай, давай.

Ми рон. Знаєш, брате, не треба обдурювати себе й дер жаву. Ти не вмієш і не можеш командувати фронтом. Це не на твої плечі, не той час. В громадянській війні ти воював майже без артилерії, і у ворога її небагато було, воював без авіації, без танків, без серйозної техніки, яка тепер є і яку треба знати, як свої п’ять пальців... А ти її мало знаєш або навіть зовсім не знаєш. Піди сам. Зрозумій, адже ми будуємо машини для фронту день і ніч. Кращі машини в світі. І для чого? Щоб через твою невмілість, через твою відсталість гинула їх добра половина. Що я скажу робітникам, коли повернусь на завод? Інженерам? Адже вони з першого дня війни не виходять з цехів. Герої. Як бійці на передовій лінії фронту. Я не можу заховати від них, що їх дорогоцінна праця, наша багата техніка використовується тобою на фронті невміло, без знання діла. Зрозумій, Іване, поки не пізно. Інакше тебе знімуть.

Горлов (перебиває). Почекай. (Натискує кнопку.)

Ввійшов ад’ютант.

Ад’ютант. Слухаю, товаришу командуючий.

Горлов. Цей громадянин зараз їде на аеродром. Проведи його до машини.

Ад’ютант. Слухаю, товаришу командуючий. Прошу вас.

Велика пауза.

Ми ро н. Не турбуйся за мене. Свою дорогу я знаю добре. Ви залишіться з командуючим. Я гадаю, що його самого скоро доведеться проводити. (Вийшов.)

Ад’ютант. Дозвольте, товаришу командуючий.

Горлов. Ну...

Ад’ютант. Генерал-майор Огнєв просить — або зараз його прийміть, або визначте точно час: йому треба йти на перев’язку.

Горлов. А що йому перев’язувати, знову башку?

Ад’ютант; Нікак нєт, праву руку.

Горлов. Ну, давай їх.

Ад’ютант. Єсть! (Вийшов.)

Входять в парадних костюмах Огнєв та Колос.

Огнєв. Прибули за вашим наказом.

Горлов. Бачу. Обидва каліки?

Пауза.