Драматичні твори

Ганя. Мій начальник штабу — Володька. (Свиснула.) Ми йдемо слідами наших... Ну, це тайна. Не скажу. (77о-бігла в сад.)

Іде Макар, несе дрова в хату.

Ольга. Тату, в старій шахті були партизани?

Ма к а р. Ні. Наші партизани були на «Глибокій». В старій шахті щохвилини може завалити. А що?

Ольга. Це я так.

Макар пішов у хату.

Входить Кіндрат, він несе на плечі телеграфний стовп.

Кіндрат. Ольго Макарівно, здрастуйте.

Ольга. Здоров, Кіндрате. Що це ти несеш?

Кіндрат. Коло нашої шахти міняють стовпи телеграфні, я випросив старий стовп. Хлів хочу збудувати. Макар Іванович порадив, каже: раз кабанця збираєшся купувати, то хлів треба будувати.

Ольга. Та поклади його.

Кіндрат. Зараз. (Одніс убік, кладе, повертається.) Город у мене великий цього року. Картоплі багато насадив. Ольга. Сідай, Кіндрате.

Кіндрат сідає.

Хто тобі город обробляє?

Кіндрат. А сам.

Ольга. Як же ти живеш?

Кіндрат. Непогано.

Ольга. Скільки заробляєш?

Кіндрат. Як коли. Цей місяць у нас неважний. Ольга. А хто винен?

Кіндрат. Начальство.

Ольга. Бо ви план не виконуєте.

Кіндрат. А чому? Хіба ми ледарі? Я за тиждень нарубаю місячний план. Коли б дали тільки розвернутись. Я, Олю, рубати можу вугіль, як грати на баяні.

Ольга. А ти колись добре грав. Як тепер?

Кіндрат. Нема баяна. Як ви живете, Ольго Мака-рівно?

Ольга. Чого це ти мене на «ви»? Хіба я тобі не просто Оля?

Кіндрат. Я б з радістю...

Ольга. Коли з радістю, то й клич мене Оля. Кіндрат. Ну, добре.

Ольга. Чого замовк?

Кіндрат. Хіба я мовчу?

Ольга. Виходить, я мовчу?

Кіндрат (крикнув). Ганю, Ганю!..

Ольга. Вона кудись побігла.

Кіндрат. От бісеня. Знову поночі прийде.

Ольга. Хороша дівчинка у тебе. Вчиться добре? Кіндрат. Дуже добре.

Ольга. Як же ти з Павлом тепер?

Кіндрат. Він минуле забув, а я хоч і не забув, але не нагадую.

Ольга. Невже Павло ні разу не згадав тобі про минуле?

Кіндрат. Ні. Ото як тільки ви приїхали, я було до нього розігнався, а він так подивився на мене... Тепер тільки про діла говоримо.

Ольга витерла сльозу.

Що з тобою, Олю?

Ольга. Нічого, нічого... Ех, Кіндратику! (Зняла кепку з його голови.) Така ж пожежа на голові, як і колись була..

Кіндфат. Рудий, рудий, як був. Скільки років пройшло, у людей вилазить, а в мене тримається. Рудим, мабуть, і помру.

Ольга. А пам’ятаєш, як ти мені листи носив від Павла?

Кіндрат. Аякже. Який він був жвавий, веселий!

Ольга. Так. (Пауза.) Тепер обважнів, на серце скаржиться.

Кіндрат. Походив би щодня під землею, схуд би, і серце було б здорове. Телефон губить начальників, пухнуть вони від нього. Павло сидить коло телефону, і інженер з нього приклад бере, рідко коли вниз спуститься.