Драматичні твори

Марія, Що ти! Я ніколи село не залишу. Не ждала... Не ждала... Збудувала для вас нову хату, посадила сад... Думала — на старість дітей ваших носитиму на руках...

Галя (взяла Гаврила за руку). Тьотю, благословіть нас. Ми кохаємо одне одного.

Марія (підійшла). Коли даси слово, що діток привезеш мені на село...

Гаврило. Це можна.

Марія. Тільки дивись, Гавриле, за Галею. Бачиш, яка вона у нас...

Гаврило. Не турбуйтесь, тітонько. Благословляйте.

Марія цілує Галю й Гаврила.

Марта. Трошо, чого ти стоїш? (Взяла його за руку, веде до Марії.) Благословіть і нас, тьотю.

Марія. А діток привезеш до мене на село?

Марта. Усіх здам. Благословляйте.

Марія. Тільки дивись... (Пауза). Дивись, Марто, за ним, бачиш, який він сердешний...

Марта. Не турбуйтесь.

Марія цілує Марту і Трохима.

Марія. Наливайте по повній, щоб наша доля нас не цуралась.

Марта. Макаре Івановичу, ви нам, як батько рідний... Скажіть своє слово.

Макар. Скажу вам одне — любіть одне одного, пам’ятайте, сім’я — це велике чХастя і радість. Але, щоб збудувати хорошу сім’ю, мало однієї тільки любові. Потрібна ще й велика дружба.

Ольга. Коли є справжня любов, то є й дружба.

Макар. Ні, Олю. Бачив я на своєму віку не раз: і люблять одне одного, а збудувати життя не можуть. За сім’ю боротись треба. Одне одного повинні підтримувати. Коли один посковзнеться,— не дати впасти. Лови коло самої землі, а не дай упасти. От я багато років прожив з Оксаною Андріївною, і в молодості вона мене раз виручила. І дуже виручила. Був випадок...

Оксана. Не раз, а два.

Макар. Вірно, два. Визнаю.

Ольга встала, іде. її затримують: «Куди ви,. Ольго Макарівно?»

Ольга. Мені треба, я скоро повернусь.

Макар (подивився на годинник). Пів на восьму. На станцію. Встигне. (До всіх.) Вона скоро повернеться. Друзі мої, що мені хочеться сказати? Подивіться навколо — виросли тут нові шахти, і яблуні, і будинки. Вам, молодим, належить зробити ще більше, ніж зробили наші руки. Від усієї душі бажаю вам щастя.

Хмара розносить бокали, всі співають «Терриконы».

Завіса.

КАЛИНОВИЙ ГАЙ

Комедія на 4 дії, 5 картин

ДІЙОВІ ОСОБИ-

Іван Петрович Романюк.

Надія — його дочка.

Наталка Микитівна Ковшйк. Василина — її дочка.

Карпо Корнійович Вітровий. Сергій Павлович Батура. Микола Олександрович Верба. Ага Олександрівна Щука. Архип Герасимович Вакуленко. Мартин Гаврилович Кандиба. Максим Зоря.

Петро Мороз.

Василь Крим:

Катерина Крилата.

Ольга Косар.

Оксана Д а в и д ю к.

Палажка Грудченко.

Варвара Пурхав к а.

дія і

Нова під черепицею хата голови колгоспу Івана Петровича Романюка. В саду коло хати сидять за столиком секретар сільради Мартин Кандиба та заступник голови колгоспу Архип Вакуленко.

Кандиба (грає на гітарі, тихо співає).

Дивлюсь я на тебе, дивлюсь, і сум огортає мене.

Душа моя хоче...

(Підбирає риму.)

Душа моя хоче... кричати.

Душа моя хоче... ридати.

Ні. Ой.

Вакуленко. А куди ви поїдете, Мартине Гаврило-вичу?

Кандиба. Поїду в столицю. (Співає.)