Драматичні твори

Наді зз. Тільки прочитала вашу книгу, а Карпо через місяць повернувся з армії. Я запросила його в школу, влаштувала зустріч з дітьми й вчителями. Дивно, людина він розумна, а вашу книгу...

Батура. Що? Кажіть прямо.

Надія. Не любить. Тільки ви йому...

Батура. Ні слова. Запевняю.

Надія. Він каже, що ваш матрос видуманий — таких не буває...

Батура. Так каже?

Наді я. Ви на нього не ображайтесь. У вашого матроса широка душа, відвага, сила, а яка зовнішність,.. Як я бачу його лице, очі!.. Як хороше ви описали.

Батура. З зовнішністю я погрішив, не треба було робити його таким вродливим.

Надія. Не згодна. Людина великої душевної краси мусить бути такою ж і зовні. Карпо хороший, милий, але...

Батура. Що?

Надія. Дивно, моряк він, а романтики в ньому немає.

Батура. Ви помиляєтесь.

Надія. Проте я люблю його й таким.

Входить Вітровий, вносить казан.

Вітровий. Готово. Тепер розкладемо вогонь.

Надія. І будемо його підтримувати до ранку. Батура. Як? Хіба ви...

Надія. На всю ніч приїхала рибалити з вами. Вітровий. І де це моя команда пропала? (Відійшов, дивиться вдалину.)

Надія (до Батури). Чого ви замовкли?

Батура. Я... Я думаю, як хороше ви зробили, що приїхали... Як хороше.

Надія. Правда?

Батура. Правда.

Вертається Вітровий.

Надія. Ходімте збирати хмиз. (Взяла Батуру за руку.) Та вставайте...

Батура. Ідіть, я зараз.

Надія. Жду. (Побігла.)

Батура підходить до Вітрового.

Батура. Карпе...

Вітровий. Слухаю.

Батура. Я мушу зараз покинути вас.

Вітровий. Чого?

Батура. Я забув, що мені сьогодні (подивився на годинник) о шостій дзвонитимуть з Києва. Розумієш, дуже для мене важлива розмова.

Вітровий. Розумію.

Батура. Пробач, але, на жаль...

Вітровий. Ні. Ти не поїдеш.

Батура. Карпе, повір...

Вітровий. Я вірю, вірю в друга, а він... він не підведе... Іди збирай хмиз.

Чути, як співають рибалки.

От і моя команда вертається. Скоро за юшку сядемо. Голос Надії. Сергію Павловичу!

Вітровий. Чого ж ти стоїш, Серього? Мені подачок не треба. Це було б не по-товариському і образа навіки. Іди, Надія чекає. (Пішов на берег.)

Батура стоїть, дивиться йому вслід. Пісня все ближче.

Входить Надія. В руках у неї хмиз.

Надія (кинула хмиз). Який він колючий, кров виступила. (Піднесла руку до рота.)

Завіса.

ДІЯ III

В саду хата. На першому плані квітник. Серед квітів вузенькі доріжки, посилані піском. В центрі столик, накритий вишитою скатертиною. Коло дерев розставлені ескізи. На них на всіх намальована Василина. Коло столика стоїть високий підрамник, на ньому натягнуте полотно. Верба тримає^ в руках фарби, пензель, дивиться на полотно, кладе мазки, відходить, знову кладе. Він в доброму настрої. І по тому, як він наспівує без слів, ми відчуваємо, коли вдалий кладе мазок, а коли ні. Входить Наталка Ковшик. Верба її не помічає. Ковшик дивиться на ескіз.

Ковшик. Як хороше ви намалювали!

Верба. Подобається вам?

Ковшик. Як жива... І добре, що серед пшениці стоїть, тільки що це?