Драматичні твори

Ковшик. Тільки ви мені скажіть щиро і одверто.

Верба. Скажу, все скажу.

Ковшик. Сідайте.

Верба (стривожений ще більше). Нічого, я постою.

Ковшик. Сідайте, сідайте.

Верба сів.

(Дивиться на Вербу.) Ви щось зблідли, чи не сонце вас напекло?

Верба. Ні, ні... А... а може бути... сонце... Сонце, воно впливає...

Ковшик. Бережіться... Бриль надягайте. Діло таке. У нас так заведено: весною чи влітку молоді закохуються, а восени...

Верба. Одружуються... У нас теж так. Ви не думайте, Наталіє Микитівно... I у нас так... а деякі не чекають omiL.

¹ Ковш и к. Так. І у нас, а тільки більшість восени.

Верба. Що ж, і восени можна... Чого ж... Пора прекрасна...

Ковшик. І я так думаю...

Верба. Наталіє Микитівно... Я якраз збирався вам сказати...

Ковшик (перебиває). Ви мене вибачте, я ще не договорила.

Верба. Даруйте.

К о в Ці и к. Так от, приходить осінь, і молоді люди ідуть в сільраду, в загс розписуватись...

Верба. Я розумію вас... Кожна чесна людина мусить так зробити.

Ковшик. Вірно. І от, коли вони приходять, то що ми їм даємо в таку урочисту і, можна сказати, незабутню хвилину? Ви зрозуміли?

Верба. Ні, ні. Тепер я вас щось не розумію.

Ковшик. Ми даємо посвідку про шлюб, але яку? Маленьку квитанцію, таку ж, яку видаємо за поставку свиней або курей... А це документ, в якому записано про любов і скріплена державою сім’я... От я і прошу вас, чи не намалюєте ви нам великі шлюбні посвідки, ну хоч з п’ятдесят штук. Це для нас на два роки вистачить! Щоб на них були квіти і, може, голубки. Як?

Верба. Можна і квіти, і голубків... (Дістав хусточку, витирає з чола піт.)

Ковшик. Всередині — місце для запису і для невеличкої фотографії — наречена, наречений і їх батьки чи родичі... А може, й без родичів? Не всі родичі бувають приємні, правда?

Верба. Можна й без родичів.

Ковшик. А над усім союзний державний герб, щоб міцніше було, і від нього дві стрічки червоні, а на них золотом написати — хоч би й так: «Міцна сім’я — міцна держава».

Верба. А... а для чого?

Ковшик. Щоб кожен читав і знав — руйнуєш сім’ю, сучий сину, підриваєш і державу. Виходить, таких треба бити...

Верба. Треба бити, обов’язково...

Ковшик. Тільки у мене на це грошей по кошторису нема, але я вам за це...

Верба. Що ви, Наталіє Микитівно! Та я вам не п’ят-* десят, а п’ятсот штук таких посвідчень намалюю.

Ковшик. І квіти будуть?

Верба. Будуть... і голубки, і_fколоски...

Ковшик. От колоски — це добре... Що ж (встала), дякую вам від усіх закоханих. (Простягнула руку.)

Верба (взяв її руку). Наталіє Микитівно... Дозвольте як матері... (Цілує їй руку.)