Драматичні твори

Василина. Скільки їй років?

Верба. Вона всім каже, що тридцять три, а насправді добрих сорок.

Василина. Гарна?

Верба. Так.

Василина. А нащо вона Гафійку на Агу проміняла? Верба. Сестра вийшла заміж за талановитого інженера, він начальник одного комбінату, і вирішила, що Гафійка їй вже не підходить. Тепер вона Ага Щука. Щука — це прізвище її чоловіка.

Василина. А я цілу ніч не спала через цю Агу... Верба. Я бачу, в тебе очі червоні.

Василина. Сідай коло мене.

Верба. З радістю.

Дивляться одне на одного.

О, знову очі мружить. (Обнімає її, цілує.)

Василина. Годі, а то сюди зараз прийдуть.

Верба. Василино, я хочу поговорити з Наталією Микитівною сьогодні.

Василина. Ще встигнеш.

Верба. Чого відкладати? Я про це навіть чоловіку сестри написав, просив, щоб він вислав костюм і деякі речі...

Василина. Того сестра і їде сюди?

Верба. Може.

Василина. Боїшся її?

Верба. Ні... Як тобі сказати...

Василина. А коли я їй не сподобаюсь?

Верба. Мила моя, славна, коли вона хоч слово погане про тебе скаже, то я її втоплю. Не турбуйся, приїде, а на другий день я їй куплю квиток,— і будь здорова, сестричко. Дозволь поговорити...

Василина. Боюсь я, Миколо, люблю тебе і боюсь...

Верба. Ти знову про те ж... А може, ти...

Василина. Вірю, вірю тобі. (Обняла його.) Але боюсь, мій голубе ясний...

Чути голоси.

Верба. Сюди ідуть. Допоможи мені, Василино.

Василина і Верба беруть портрет, фарби, пензлі і йдуть у хату. Входять Наталка Ковшик і Романюк, підійшли до столика, сіли.

Романюк. І нащо ти письменника запросила? У нас же закриті збори.

Ковшик, Він член партії. Напросився, відмовити не могла.

Романюк. Тиж знаєш, що він книгу про нас составляє.

Ковшик. Знаю. Краще нехай виведе нас такими, які ми є, а то, як почне видумувати, гірше буде.

Романюк. Я не проти, щоб він тут був, тільки не сьогодні. Ми ж збираємось, щоб поговорити по душам...

Ковшик. Письменник і мусить про душу писати.

Романюк. Я все-таки категоричським путьом проти.

Ковшик. Тоді виступи.

Романюк. Ти що, глузуєш? Чоловік у мене живе, про нас пише, прославляти нас хоче, а я буду виступати проти. Ні, нема у вас патріотизму до свого колгоспу, до свого села.

Ковшик. Який ти патріот? Що ти зробив для села?

Романюк. Мало зробив? Після війни людей з землянок в нові хати вивів, все господарство на ноги поетапнії, і під моїм, я б сказав, належним керівництвом колгосп міцно па середньому рівні стоїть. Ой! Печінка коле... Тільки розхвилююсь — і коле... Ой, бачу я, що недовго мені осталось. Помру скоро... Категоричським путьом, помру...