Драматичні твори

Ко.вшик. Почекай, у нас кладовище ще й досі не огороджено, жодної деревини не посаджено. Давай, куме, впорядкуємо його, допоможи, рік тебе прошу. А то й справді, вріжеш дуба, що я тоді робитиму? Соромно буде голову колгоспу на таке ‘занедбане кладовище нести, та ще й без музики. Оркестру нема. Нас не шануєш, то хоч себе пожалій, куме...

Романюк. Добре,, кумо. Куплю оркестр, куплю. І, коли ти дуба вріжеш, накажу, щоб грали гопака. Танцюватиму від твоєї хати аж до кладовища..

Ковшик. От бачиш, як нам оркестр потрібен. Так купиш чи знову підведеш?

Романюк. Куплю. Даю слово.

Входять Вітровий, Батура, Вакуленко і Крилата.

Ковшик. Сідайте.

Романюк (до Крилатої). Товаришу секретар, коли почнете збори?

Крилата. Скоро. Почекаємо секретаря райпарткому.

Вакуленко. Приїде?

Крилата. Я дзвонила йому. Обіцяв.

Романюк. Що ж, це добре. Треба б вечерю підготувати, збори затягнуться. (До Батури.) Да, Сергію Павловичу, на вас Надія чекає. Ви обіцяли з нею поїхати по гриби.

Б а т у р а. Я попередив, що не зможу.

Крилата. Чого так тяжко зітхаєш?

Романюк. Попали ми в дуже неприємну хвазу. Дощі пройшли великі, і бур’яни женуть, неначе щоночі їх чорти сіють. Розхвилювався я, аж печінка заболіла. Тільки на буряках легше стало. Там чисто.

Вітровий. Бо Василина з своєю ланкою щодня на полі сонце зустрічає.

Романюк. Підтягнемо всіх, не про це я хочу зараз говорити.

Крилата. А я думаю, з цього треба починати. Дні ідуть. Читали, Іване Петровичу, що на Пленумі ЦК сказали?

Ковшик. Читав доповідь?

Крилата подає Романюкові книжечку.

Романюк (взяв книжечку, дивиться). Почав, але не дочитав, часу немає читати, з ранку до ночі крутишся в колгоспі, як муха в окропі. Та ще й окуляри у мене довоєнні, мабуть, вже не підходять. Очі болять.

Ковшик. Купи нові.

Романюк. Пробував, але ніяк не підберу. До старих вуха звикли, а нові дуже муляють, от тут болить. (Показує.) А ви щось записуєте, Сергію Павловичу?

Батура. Так. Окремі слова... У вас дуже образні вирази.

Романюк. Образні... Може бути. Ми як думаємо, так і говоримо.

Вітровий. Не завжди.

Романюк. На репліки не відповідаю. Щоб було ясно товаришеві письменнику, чого ми попали в таку неприємну хвазу, я згадаю минулий рік, ще тоді я категоричським путьом настоював — не можемо ми сіяти стільки... і буряки,

і соняшники, і кунжут... Мене тоді на активі райпарткому Карпо Корнійович обізвав опортуністом.

Вітровий. Назвав і буду називати, поки ви не навчитесь розумно розставляти робочу силу і вимагати від кожного...

Романюк. Призвіть його до порядку, бо я у відповідь можу таке сказати...

Ковшик. Скажіть, обов’язково скажіть.