Драматичні твори

Ковшик (схвильовано). Що ви... Що це ви?

Верба. Я скоро, скоро вам все скажу...

Чутно голос Василини.

Голос Василини. Мамо, до тебе Іван Петрович прийшли.

Ковшик. Іду. Коли ж почнете?

Верба. Хоч і зараз. Тільки треба ще обговорити...

Ковшик. А ви з Василиною порадьтесь, бо у мене скоро партзбори. (Пішла.)

У двір входить дід Гервасій. В одній руці у нього якась річ, загорнута у вишитий рушник, у другій руці — поворозка, на якій через плече висять великий судак та сом.

Гервасій (дивиться на портрет Василини). Як жива... День добрий...

Верба. День добрий.

Гервасій підійшов до свого портрета, дивиться.

Я тут трошки поправив...

Гервасій. Невже я такий старий?

Верба. Такий, як є...

Гервасій. А баба мене ще ревнує — і як...

Верба. Невже?

Гервасій. Між нами, місяць тому як ухопила за чуба, аж блискавки в очі вдарили... Я кричу їй: не маєш права, я партизан, а вона, повірите, атомна баба в мене...

Верба. Атомна. (Сміється.) Я її намалюю.

Гервасій. Борони боже... на таку фігуру у вас фарби не вистачить... Рибку вам приніс... Ще жива. (Потрусив.) Ти диви, заснула... От зараза, тільки що жила... (Трусить.) Свіжак. (Подає.)

Верба. Спасибі, але вона мені не потрібна.

Гервасій (поклав на траву рибу). Наталка вам таку юшку зварить, що півлітра буде мало. У мене до вас велике прохання. (Розмотує рушник.) Оце був святий Пантелеймон. (Показує.) Моя баба Аграфена Іванівна сердечно просить вас, обновіть святого, бо за давністю років дуже він вицвів. А мужчина був помітний і зовнішність мав благородну. Він дуже на вас схожий... ⁵

Верба (розвів руками). Вибачте, але я...

Гервасій (перебиває). Зробіть ласку. Це ж не для мене. Я з тисяча дев’ятсот тридцять сьомого року не вірю ні в бога, ні в чорта! Уважте моїй бабі.

Верба. Не можу.

Гервасій. Тут же юрунда. Фарби небагато піде. Хоч вуса освіжіть...

Верба. Ні, ні, і не просіть.

Гервасій. Жаль... Жаль...

Верба. Пробачте... Будьте здорові. (Пішов у хату.)

⁰Дід озирнувся, поставив ікону на мольберт і побіг.

(Виходить, бере кісточку, підходить до мольберта.)

Здаля виглядає Гервасій.

О... Здоров, Пантелеймон.

Д і д зник.

Діду... Діду... Ну, Пантелей, я тобі такі вуса зроблю, що баба вижене тебе з хати.

Входить Василина.

Василино...

Василина. Ви телеграму вчора одержали. Щось трапилось?

Верба. Ні. Сестра приїздить завтра чи позавтра. Василина. Сестра... Чого ви мені неправду говорите? Верба. Як? Що ти, Василино...

Василина. Там в телеграмі не те. Я випадково вчора прочитала, ви її забули тут на столі.

Верба. Як же там? Чекай. (Шукає.) Куди я її подів? От нещастя. Як?

Василина. А так: «їду до тебе цілую ага».

Верба. Ага, ага... Ага... (Починає голосно сміятись.) Василина. Чого ви смієтесь?

Верба. Це вона собі видумала Агу, а її справжнє ім’я Агафія, Гафійка.