Драматичні твори

Романюк. Ні, ні... Коли у чоловіка горе, одному тяжко. Піди, голубе...

Вітровий. Добре. (Встав, пішов за нею.)

З хати виходить Батура, виносить чемодан, плащ, поставив чемодан коло хати, підходить до Романюка.

Батура. Дорогий Іване Петровичу. Дуже мені прикро, але я мушу попрощатись з вами.

Романюк. Карпо казав мені. Жаль.

Батура. І дуже.

Романюк. Лікуватись треба. Здоров’я — це річ велика... Як вилікуєтесь, приїздіть...

Батура. Дякую. Дякую за вашу ласку, за все... Романюк. Та що ви... Жаль, дуже жаль... А книгу будете писати? Мабуть, ні... Здоров’я не дозволить...

Батура. Як вилікуюсь, неодмінно напишу. У мене стільки тепер матеріалу. Багато мені дала ця поїздка...

Я побачив те, що ніде не вичитаєш. Адже люди у вас дуже цікаві... Складні...

Ром я її ю к. Так, хитрі, дуже хитрі... Це ви вірно підмітили. Лікуйтесь, головне — лікуйтесь, а гій^ати ще буде час...

Батура. Мабуть, тільки взимку почну. '

Романюк. А як назвете вашу книгу?

Батура (посміхнувшись). «У Калиновому Гаю».

Романюк. Так... Тоді я дуже вас прошу, не закінчуйте вашу книгу до майбутньої осені.

Батура. Чому?

Романюк. Приїздіть ще до нас. Дуже вас прошу, такий кінець напишете...

Батура. Ви думаєте, будуть якісь зміни?

Романюк. Будуть. Категоричським путьом, будуть.

Батура. Постараюсь приїхати. А як ваше здоров’я? (Підняв пляшечку.) Ліки допомагають?

Романюк (взяв пляшечку). А ну їх! (Жбурнув у сад.) Зараз одягнусь — і з вами на вокзал... А в неділю і я поїду. Здам справи Вітровому...

Батура. Так... А куди?

Романюк. Культури набиратись. Дзвонив секретарю вчора в райком, просився, а він каже: «Давно пора, жаль, що раніше відмовлялись».

Батура. На курси їдете?

Романюк. Беріть вище. Попросився, щоб в академію на кілька місяців послали.

Батура. В яку академію?

Романюк (кашлянув). До того, до Посмітного в колгосп, поступаю в рядові. В рядові, навіть не в сержанти. От в яку я хвазу попав.

Батура. Бажаю вам успіху.

Романюк. Дякую.

Батура. А потім що думаєте робити?

Романюк. Допомагати Карпові.

Батура. А може, вас знову оберуть на голову?

Романюк. Ні, зараз не оберуть.

Батура. Чому?

Романюк. Моя хваза кінчилась, нова почалась. Є такий закон, читали нам в політгуртку, та я тоді ніяк не міг зрозуміти, а тепер хоч і згадати не можу, як він зветься, а добре його відчуваю на собі. Слово таке, коли все міняється...

Батура. Еволюція?

Романюк. Нє, нє. От, наприклад, у нас в колгоспі більшості здавалось, що все іде добре, всі були дуже задоволені. Тільки передовики казали — ні! А потім ніхто не помітив, як більшість перейшла на бік передовиків, і на зборах стався вибух.

Батура. Закон діалектики?