Драматичні твори

Самосад. Ні, сухий, як це вудлище.'.

Дремлюга. Ану, філософе, давай черв’яки. Самосад. Нема.

Дремлюга. Як нема?..

Самосад. Не знайшов. Копав, копав — тільки, два осколки від снаряда викопав та кістку людини. Чия вона?..

Терещенко. Тут їх багато, лінія фронту проходила... Жаль, що не накопав черв’яків...

Самосад. Закопав я її глибше і посадив квіти па тому місці... Чия вона?..

Дремлюга. Що ж, Федю, будемо на хліб ловити. Увечері на хліб ще краще бере.

Терещенко. Дрібна дуже скльовує хліб. Це муки, а не ловля.

Самосад. Та хіба ви будете ловити, коли у вас з корзини біла головка виглядає?..

Дремлюга. Побачив! (Сміється.) Приходь на берег, почастуємо.

Самосад. Спасибі, не прийду.

Дремлюга й Терещенко йдуть до річки. Самосад узяв відро, лопату, пішов у парк. Повертаються Ромодан і Варвара.

Варвара. Ти так зблід, Петре. Може, ляжеш?

Ромодан. Це тобі здалося. Я добре себе почуваю. Завтра на роботу. Може, ти відпочинеш?

Варвара. Ні, мені пора, Петре, додому. Завтра рано вставати.

Ромодан. На роботу?

Варвара. На поїзд. Завтра виїду звідси.

Ромодан (радісно). На село, додому?..

Варвара. Так, Петре. Збулося те, про що я ночі думала. Тепер моє місце на полі, там я більше зроблю. Але науку в місті не забуду. Спасибі робочим: навчили мене не тільки будувати, але й ширше на світ дивитись.

Ромодан. От за це я тебе розцілую, сестро... (Обняв, поцілував.)

Варвара. Скоро ти почуєш про мене. В майбутньому році знову буде стояти моя кукурудза і в тебе, і в Києві...

Ромодан. Вірю.

Варвара. Одне тобі скажу на прощання.

Ромодан. Що, Варваро?

Варвара. Рішення великі, сонячні... Але і сонце можуть хмари закрити, коли про людей забудеш. Ти приголуб людину, приголуб — і вона гори переверне!.. Замінюй негідних і сміливо піднімай ще слабких, але здібних — і ти будеш тисячоруким у кожному селі... Будь здоров, брате, приїзди в рідне село...

Ромодан (тихо). Спасибі за добре слово. Приїду.

Варвара (провела долонею по його голові). Як би я хотіла, щоб не один ти був...

Ромодан. Я вже звик...

Варвара. Не кажи так. До цього людина звикнути не може. Не обкрадай душу свою... Шукай дорогу — і знайдеш... Прощай, брате.

Ромодан. Прощай, сестро. Я проведу тебе до машини.

Сходять з тераси. Ромодан узяв Варвару під руку, ідуть в парк.

З другого боку з’являються Д р е м л ю г а і Терещенко.

Терещенко. Не пощастило нам сьогодні. Вудки ио-рвали...

Дремлюга. Да-а... А чи дома Петро Олександрович?

Терещенко. Я чув, із здоров’ям у нього вже все в порядку...

Дремлюга. Так. (Піднявся на терасу, гукнув у відчинені двері.) Петре Олександровичу!.. (Зайшов у будинок, повернувся, іде до столика.)

Терещенко сидить під липою, наспівує. Він напідпитку.