Драматичні твори

Богутовський. Яким вітром занесло вас сюди? Аркадій. Мотор зіпсувався на катері. Треба до -міста добитись. От ми і тягнемо човна вгору по черзі. Скільки кілометрів од вас до міста?

Богутовський. Далеченько. Шістдесят сім. Аркадій. Ого... Днів три доведеться тягнути. Богутовський. Ця баржа, здається, завтра туди їде. Пришвартуйтесь до неї.

Аркадій. Так і зробимо. Я вже не можу тягнути. Усю шкіру канатом зірвав. (Показує на плече.)

Леонід. А я терплю, аби тільки ти хороші ролі писав. Богутовський. Пишете п’єсу?

Аркадій. Написав, зараз шліфую. Леонід допомагає, він буде грати головну роль.

Леонід. Блискуча п’єса! Найкраще, що ти написав.

Аркадій. Я б хотів, щоб глядач погодився л тобою, хоч на п’ятдесят процентів.

Леонід. Я вірю! І нам, акторам, і глядачеві набридли п’єси, де тільки перуть брудну білизну на кухні... Набридли побутові деталі, набрид безкрилий реалізм, як би його по називали. Справжнє мистецтво — це вільна гра фантазії, Сміливість, сміливість і ще раз сміливість, як сказав Дайтон ⁵!

Богутовський. Дуже вірно!

Леонід. Ідеальний герой потрібен нам, а не копирсання в маленьких душах сірих людей.

Богутовський. Браво! Я завжди так думав.

Оля. А хіба такими люди родяться? Хто ж вииен, що не всі герої?

Леонід. Самі. У нас є усі можливості для духовного розвитку людини.

Магдалина. Вірно! А коли ще зарплатню підтягнуть та ціни знизять, такий піде розвиток'...

Богутовський (суворо). Магдалино!

Магдалина. Не розумію тебе...

Вероніка. А про що п’єса?

Аркадій. Про наших учемих-фізиків.

Леонід. Атомників.

Богутовський. Цікаво.

Леонлд. У центрі молодий учений-фізик. Він увесь в науці, людина однієї полум’яної пристрасті. Чудова роль!

Аркадій. Не перебільшуй.

Леонід. Слова які... Нейтрони, протони... Нейтрино... Відчуваєте, як це прозвучить зі сцени... У героя є дружина, красива, але...

Вероніка. Міщанка?

Леонід. Гірше. Вона працює асистенткою у чоловіка, не може пережити його славу, заздрість роз’їла її душу,

і в третій дії... (Пауза. Дивиться на Вероніку.)

Вероніка. Що?

Леонід. Кидає його. Втекла, як боягуз, навіть не попрощалась.

Вероніка. А він любив її?

Леонід. Надзвичайно! Коли дізнався про її вчинок, від хвилювання зробив якусь помилку на робо і і опромінився. Кінчається п’єса — його відкриття услаьило науку, а він вмирає... В останній сцені він говорить друзям про свої мрії, так говорить, що без сліз читати не можна. Не можна!

Вероніка. А дружину згадує?

Леонід. Ні.

Богутовський. І довго працювали ви над п’єсою?

Аркадій. Два роки матеріал вивчав, Я ж не фізик. Дуже важко було.