Драматичні твори

і почали тягати на усякі збори, поздоровляти... Перед народом поставили когутів. Довелося літати... людину будити треба... Одного словом, а того, що завжди хропе,— кропивою по носі шмагонути... А важливо карбованцем усіх драїти: добре робиш — одержуй повністю, погано — не ображайся...

Аркадій. Архип Онисимович був секретарем партко-мітету?

Макар. Ні, він безпартійний. Був просто любителем... Орлине око мав, а когутам здається, що найвище місце в світі — це той тин, на якому вони кукурікають, бо у цей момент вони очі заплющують.

Оля. Невже?

Макар. Правда.

Аркадій. А де він тепер?

М а к а р. На Асуанській греблі ⁷, єгиптян вчить, каїрськими когутами обзиває, щоб не кукурікали, як ми колись... Так і написав мені.

Аркадій. У вас зберігся його лист?

Макар. Аякже.

Леонід. Це випадок не типовий.

Аркадій. Чому?

Леонід. У них не було внутрішньої боротьби. Правда?

Богутовський. Це не мотив, не той вчинок... Коли б вони самі замислили створити щось велике...

Леонід. Вірно! Тоді почалася б боротьба.

Оля. Що ви скажете? (До Макара.)

Макар. Ходімо купатись...

Магдалина. А й справді... Ходімо, так душно... Скупаємося, і прошу всіх пообідати з нами.

Всі встають.

Аркадій. Дякую, але мені не можна купатися, коли сонце високо стоїть.

Богутовський. А ви?

Леонід. Я прийду.

Аркадій. Ми з капітаном баржі поговоримо.

Усі виходять.

(Дивиться на Леоніда, підходить, сів коло нього.) Льоню... скажи, що з тобою?

Леонід. Нічого.

Аркадій. Так?

Леонід. Так!

Аркадій. Я радий.

Леонід. Чому?

Аркадій. Що помилився.

Леонід. А...

Аркадій тихо, без слів наспівує арію Ленського⁸.

Замовкни!

Аркадій. Що?!

Леонід. Ти так перебріхуєш, неможливо слухати. Аркадій. Ну, знаєш...

Леонід. Прости...

Аркадій. Льоню.

Леонід мовчить.

Ти любиш її?

Леонід не відповідає. Аркадій встає.

Леонід. Скажи, Аркадію... Чому... чому людина така безсила... Мій мозок говорить мені — забудь, ти все знаєш, ти мало не божеволів від мук... А тут, тут усе проти... Аркадій. Це не безсилля... Ні...

Леонід. А що?

Аркадій. Я думаю, здається, і я, і ти... Не туди ми йдемо... В душу мою постукав старий друг — жорстокий мучитель... Він уже одкривае двері...

Леонід. Хто?

Аркадій. Сумнів...

Леонід. Я зараз запряжусь у канат, підемо звідси. Аркадій. Ні... Я хочу познайомитись ближче з цими людьми.

Леонід. Ану їх...

Аркадій. Прошу тебе...

Леонід. Не можу!

Аркадій. Леоніде... Друже мій... Мені це дуже потрібно.

Леонід. Ну, добре... Може, й краще. Я кину їй в лице все, що думаю.

Аркадій. Нащо? Злість — радник поганий!

Леонід. Це моя справа... Моя... Пробач...

Аркадій. Капітан вийшов.