Драматичні твори

Оля (підходить). Леоніде Миколайовичу, вас просить тато зайти до нього, він біля намету.

Леонід. Добре... (Пішов.)

Оля. Ви працюєте?

Аркадій. Збираюсь.

Оля. Вибачте... Тоді я іншим разом... Я хотіла поговорити з вами...

Аркадій. Сідайте, Ольго Володимирівно.

О л я (сіла на пень). Прошу вас, звіть мене просто Олею.

Аркадій. Коли це вам приємно, я з радістю.

Оля. Дякую.

Аркадій. Тоді і ви мене теж звіть Аркадієм, а ще краще — Аркашкою... Згодні?

Оля. Що ви... Я ніколи не дозволила б собі. Ви видатний драматург.

Аркадій. Оленько, мила, у нас усі драматурги або видатні, або великі, а деякі навіть геніальні, так що шкварте сміливо! Аркашка-кондрашка, ковташка, так мене в школі звали.

Оля (посміхнулась). Не можу Аркадій. Жаль.

Пауза.

Оля. Вам тут подобається?

Аркадій. Дуже.

Оля. Сьогодні вітер.

Аркадій. Вітер.

Оля. Поривчастий.

Аркадій. Слабкий до помірного.

Оля. Бо тут затишно.

Аркадій. Можливо... Покажіть мені вашу скрипку. Оля (відкрила футляр). Прошу...

Аркадій розглядає.

Ви граєте?

Аркадій. Ні. Але дуже люблю скрипку. Ви на якому курсі?

Оля. На другому.

Аркадій. О...

Оля. Мене з музичної школи забрали на другий курс... Аркадій. Так ви талант.

О л я. Не знаю.

Аркадій. Куди це ви зі скрипкою ідете?

Оля. Туди (показала рукою), де затока впадає в Дніпро. Я там граю по кілька годин уранці і надвечір.

Аркадій. І не втомлюєтесь?

Оля. Ні;.. Там мені здається, що я...

Аркадій. Ну... ну...

Оля. Тільки не смійтесь.

Аркадій кивнув головою.

...що я лечу над рікою.

А р к а д і й. Як я вам заздрю... А можна мені піти з вами... Послухати...

Оля. Ні... Ні... Через кілька років на свій перший концерт я вас запрошу неодмінно. (Поклала скрипку в футляр, закрила.)

Аркадій. Дякую...

Оля. А тепер мене слухають тільки птахи та старий Гроза. Сховається за корч, думає, що я не бачу. Чудний... Аркадій. А може, він грає на скрипці?

Оля. Ні. Він добре грає на баяні і співає... Правда, голос у нього... (Посміхнулась.)

Аркадій. Не Карузо⁹...

Оля. І не Шаляпін ^,0. Бачила, як ви з ним розмовляли. Я уперше почула його сміх...

Аркадій. Похмурий чоловік — це правда, але цікавий. Оля. Чим?

Аркадій. Точно ще сказати не можу.

Оля. Мені він теж подобається.

Аркадій. А дочка його?

Оля. Ні.

Аркадій. Чому?

Оля. Не знаю, чого більше у неї — гордості чи злості. Аркадій. Дивно... А зовні вона...

Оля. Нічого особливого.

. Аркадій. Я не придивлявся.

Оля. От Макар — це дійсно красива людина... Дивуюсь, як він може її любити?

Аркадій. Видно, побачив у ній те, чого ми не помічаємо. А взагалі любов, та ще й сучасна,— це абсолютно незрозуміла річ.

Оля. А як ви про неї пишете?