Драматичні твори

Аркадій. Я хочу закінчити свою роботу.

Леонід. Тоді я поїду вперед і почекаю тебе в місті, віддам у ремонт мотор.

Аркадій. Ну що ж, може, це й краще. (Сідає, відкрив папку, витягнув ручку, читає, робить помітки.)

Леонід. Аркадію, поїдемо.

Аркадій. Ні. У місті я не зможу працювати. Леонід. Так думаєш?

Аркадій. Так. Прийшли ті хвилини, на які я чекав... Леонід. Натхнення?

Аркадій. Воно, мій друже. І знаєш, що побачив я... Леонід. Невже знову щось міняти збираєшся? Аркадій. Доведеться. Залиш мені намет, частину харчів і відчалюй.

Леонід. А хто тобі варити буде?

Аркадій. Я попрошу Вероніку. Вона не одмовить. Леонід. Чи не вона викликала в душі твоїй натхнення.

Аркадій. Не помилився. (Читає рукопис.)

Велика пауза.

Леонід. Радий за тебе. Що ж, не буду тобі заважати... Аркадій. Дякую.

Леонід. Я пішов.

Аркадій кивнув головою.

(Відходить, спинився, витягнув сигарети.) Сірники забув. У тебе є сірники?

Аркадій. Єсть.

Леонід (підходить, бере сірники, закурює, простягнув сигарети). Хочеш?

Аркадій. Ні...

Леонід. Це остання дія?

Аркадій (кивнув головою, читає, править). її доведеться стругати добре... А може...

Леонід. Не розумію, що там можна ще зробити? Аркадій. О... Багато. Перш за все характер дружини героя треба змінити. Я тебе послухав і так згустив чорні фарби, що вийшов нежиттєвий характер...

Леонід. Погано знаєш ти життя!

Аркадій. З тебе був би хороший критик, це їх найулюбленіша фраза. Життя не знає автора, і вирок оскарженню не підлягає... А що таке життя? Хто досконально його знає?

Леонід. Виходить, ми усі сліпі?

Аркадій. Ні, ми бачимо, хороші очі маємо, і навіть прожектор нам дали, тільки дуже рідко дивимось ми далі свого носа і не хвилюємось... Звикли... Так простіше жити... Тому так легко судимо, і на всі питання у нас відповідь готова;

Леонід. Хоч мій ніс коротший за твій, але я бачу навіть зорі.

Аркадій. І я бачу і знаю про зорі більш, ніж про те, що тут, на цьому маленькому клаптику землі.

Леонід. А ти, я бачу, серйозно схвильований...

Аркадій. Так. Оцим... (Показує на рукопис.)

Леонід. Невже ти хочеш виправдати її ганебні вч-инки?

Аркадій. Ганебні?..

Леонід, її треба розвінчати.

Аркадій. Розвінчати і знищити... Чому люди хочуть бути прокурорами і рідко хто питає себе: а де я був, коли мій ближній почав спотикатись, падати, чому не бачив? Чому не допоміг? Чому не врятував? Ні, друже мій, природа нашого суспільства — захист людини, і коли це будуть не тільки слова красиві, а діло кожного, тоді й судити будемо менше. Та й взагалі скасуємо прокурорів.

Входить Оля. В руках у неї у футлярі скрипка.

Оля. Пробачте.

Аркадій. Прошу... Прошу...