Драматичні твори

Гроза. Знаю... Знаю... Через три хвилини ти ще не таке скажеш... Мати твоя була такою ж гарною, як і ти... Тільки очі були у неї як пісня, у саму душу дивились. Я любив її. Любив... Коли ми прорвали фронт у Донбасі, наша армія проходила біля рідного села. П’ятнадцять кілометрів від головного шляху. Я попросився, і мене пустили на добу... Пішов... біг ярами, навпрямки, і коло хати нашої упав... До дверей доповз. Вийшла Марина, побачила, крикнула і подалась назад. Думав, не впізнала. Встаю... Заходжу... «Це я, Марино...» А вона, як стіна біла, мовчить. Чую, дитина плаче. Повернув голову... Упала на коліна твоя мати... «Від кого?» — «Стояв у нашій хаті...» — і замовкла. «Хто?» — «Італійський офіцер»,— відповіла... І ударив мій автомат... (Застогнав.)

Юля (тихо). А!.. А!..

Гроза. Коли війна скінчилась, забрав тебе, Юлю, щоб ніхто й ніколи в світі не смів знущатись над тобою... А тепер суди...

Юля. А!..

Гроза. Прощай... (Подивився на Аркадія, пішов.) Аркадій (підходить до Юлі. Тихо). Юлю!..

Юля дивиться навкруги, побігла вперед, потім назад, і вирвалось у неї: «А!..» Побігла у другий бік.

Чути здаля сирену пароплава. Полилася пісня. Співає жіночий хор. Аркадій підняв баян, поклав. Дивиться вдаль. Витер рукою сльозу. Повернувся, підходить до пня, де лежить його рукопис. Взяв, дивиться на нього. Помалу розриває. Падають аркуші з його рук. Пісня наростає. Вбігла Юля, стала.

Юля. Де він? Де?

Випливають близько вогні на щоглі баржі. Чути легкий шум мотора.

(Дивиться на щогли, тихо.) Наша.

Голос Грози (з баржі). Прощай, дочко...

Юля (крикнула). Батьку! Батьку! (Метнулась вперед.)

Чути сплеск йоди — це Юля вплав наздоганяє баржу. Аркадій пішов вперед, дивиться. Проходять вогні щогли. Пісня звучить на повну силу.

Завіса.

МОЇ ДРУЗІ

Комедія на 2 дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Касян Петрович Римар, 50 років.

Василина Петрівна — його сестра, 45 років.

Ярина — дочка Касяна, 20 років.

Ганна Миколаївна, 45 років.

Олексій — її син, 25 років.

Варвара Сергіївна, 46 років.

Степан Васильович Моргун, 50 років.

А н г е л і и а — його дружина, 45 років.

Дмитро — їхній син, 21 рік.

Костя, 25 років.

Аркадій Трохимович Супрун, 50 років.

Альфред Никифорович Г у л ь к а, 40 років.

Гаврило Підопригора, 23 роки.

Терентій Чорногуз, 50 років.

Сашко Чиж — його плємішшк, 12 років.

Колотуха Микола, 55 років.

Дід Стратон — його батько, 75 років.

Меланка—дружина Колотухи, 50 років.

Леся — їхня дочка, 17 років.

Іван — їхній син, 20 років.

Олександр — їхній син, 22 роки.

Семен К о р і н ь, 45 років.

Марія Корінь — його дружина, 35 років.

Катя — їхня дочка, 17 років.

Максим Туз, 47 років.

З і н а Туз — його дружина, 38 років.

Тамара — їх дочка, 18 років.

ДІЯ ПЕРША

Околиця міста. Двір Касяна Петровича. В центрі три берізки. Біля них розкладушка, на якій лежить у піжамі Касян Петрович. Біля розкладушки столик, три стільці. На столику пляшечка з ліками. Праворуч великий кущ бузку, під ним лава.

Ліворуч напівколом низенькі штахети — там садиба Степана Васильовича. Під плакучою івою стіл, кілька стільців.

За деревами дім Касяна Петровича. Вдалині великі нові будинки сучасної архітектури. Між будинками зелені алеї. Липень. Спека.

На лаві під бузком сидить сестра Касяна — Василина та її приятелька, огрядна жінка — Варвара. Вона в білому халаті. Коло Варвари стоїть ручний фургончик, на якому написано: «Морозиво».

Чути з двору Степана Васильовича чоловічий та жіночий голоси.

Там іде сварка і ллється легка музика.

Василина (дивиться в той бік.) Тьху! Знову лаються. Щоб вам язики попухли! Щоб вас чорти взяли! Щоб гиіс пенсії лишили!

Варвара. Від спеки не тільки люди, а й тварини дуріють.

Василина. Касян хворий на нерви, тільки заснув, а вони...