Драматичні твори

Вероніка. Чому щастя завжди таке коротке? Леонід. Інакше ми не дорожили б ним.

Вероніка. Ти щасливий тепер?

Леонід. Про це не питають! Щастя, як сонце, його долонею не закриєш.

Вероніка. Щасливі світяться... Це правда... Леонід. Яким холодом з води повіяло.

Вероніка. Кінець серпня, а там...

Леонід. Я люблю осінь... В ній дзвенить вся сила землі.

Вероніка. Ау мене завжди тривога на душі. (Пауза.) Ти вирішив поїхати сьогодні?

Леонід. Так. Аркадій залишиться на кілька днів, а я у місті віддам мотор у ремонт, там буду його ждати.

Вероніка. Можу я тебе спитати, тільки коли не захочеш відповісти, то...

Леонід. Питай...

Вероніка. Тобі було дуже важко?

Леонід. Дуже.

Вероніка. А потім згадував мене?

Леонід. Не те слово... Я бачив тебе щодня... А як ніч приходила... Да... Все було...

Вероніка. І у мене... (Дивиться на Леоніда.) Не віриш?

Увійшла Магдалина, спинилась, дивиться здаля, її не помічають.

Леонід. Вероніко... Ти хоч тепер розумієш, що зробила?

Вероніка. Давно зрозуміла, але... Скажи... Одне слово... і я буду знати... Чи варто мені жити?.. Льоню!.. Льоню!..

Велика пауза.

Леонід. Не можу. Ходім.

Пауза.

Вероніка повернулась і швидко пішла у другий бік. Леонід дибиться їй вслід, потім сів «на пень, виймає'сигарети. До нього підходить Магдалиші. Вона у темному платті, з.червоною квіткою в руці.

Магдалина (спинилась коло Леоніда). Леоніде Миколайовичу!

Леонід повернув голову, мовчки дивиться на Магдалину

Ви можете мене вислухати?

Леонід. Ви можете мені дати відповідь на одне запитання?

Магдалина. Можу.

Леонід. Чому ви тоді не спинили дочку?

Магдалина. Не могла.

Леонід. Не вірю.

Магдалина. Не хотіла!

Леонід. О, це правда. Дякую. (Встав іде.)

Магдалина. Льоню, я просила вас вислухати...

Леонід. Ви все сказали і все зробили.

Магдалина. Я вас прошу, благаю, виїздіть звідси якнайшвидше, сьогодні...

Леонід. Чому?

Магдалина. Я боюсь за Вероніку. Дуже 6оеось. Вона в такому стані...

Леонід. Знаю. А хто винен? Хто?

Магдалина. Я! (Пауза.) Я хотіла здобути для неї те, чого сама не змогла, і помилилась, кажу вам чесно, Я дуже жалкую. Дуже...

Леонід. Хіба?

Магдалина. Так! А тоді допомогли мені ви.

Леонід. Як ви смієте?

Магдалина. Ви! Ваше самолюбство егоїзм і жорстокість.

Леонід (крикнув). Магдалино Романівно!

Магдалина. К чорту цей тон, великий артисте! Це правда! Коли їй запропонували зніматись у головній ролі, ви що сказали? «Можеш їхати, Вероніко, але назавжди».

І коли дочка від сліз опухла, благала вас дати згоду, ви стояли, задерши голову, і жували одне і те ж, як двогорбий верблюд...

Леонід. Та знаєте ви... ви... Ще хвилина, і я... Що ви від мене хочете?

Магдалина. Одного! Виїздіть до всіх чортів звідси негайно! Я не хочу, щоб з Веронікою трапилось непоправне.