Драматичні твори

Оля. Три хвилини, коли не будеш перебивати. Отже... Дійові особи. Видатний скульптор, його син і дочка. Велика майстерня. Багато бюстів генералів, маршалів, видатних артистів і літераторів... Скульптор закінчує ліпити. В захопленні дивиться на свою роботу. Стук у двері, входить в пошарпаній військовій формі молодий капітан з надзвичайно виснаженим обличчям, неголений... Скульптор дивиться на нього і питає: «Що вам?» А капітан тихо так: «Тату...»

Богутовський встав, витягнув сигарети.

Син повернувся з полону. Сцена зустрічі... Але у перший вечір між батьком і сином вибухнула гостра суперечка.

Аркаді й. На яку тему?

О л я. Потім скажу.

Богутовський. Раз почала, то говори.

Оля. Син розказував, як його перевіряли, коли звільнили з полону. А він попав у полон тому, що літак підбили і його забрали пораненого. Батько виправдовував тих, хто глумився над ним. Син не витримав і на другий день пішов з дому. Трудно йому було, дуже... Почав пити... але потім.,. Знову став на ноги, і тепер він працює на Кавказі токарем на заводі. Дочка була тоді дівчинкою, не зрозуміла, що сталось, але пройшли роки. Вона одержала листа від брата... Вона все зрозуміла... до кінця. І вирішила поговорити з батьком, якого любила, поважала, пишалась ним.

Велика пауза.

Аркадій (підійшов до Олі, тихо). Так не можна хвилюватись...

Оля. Нічого... Я зараз закінчу... Вона прочитала листа батькові і сказала: «Поїдемо до нього. Схили голову і проси пробачення». Батько відмовився. І тоді дочка вирішила...

Богутовський. Що?

Оля. Порвати з ним назавжди і поїхати до брата. І це вона зробить тепер. Правда, у неї нема грошей на квиток, але вона вірить, що їй допоможуть... (Дивиться на Аркадія. )

Аркадій кивнув головою.

Інакше вона жити не зможе... Ні!

Аркадій. А коли батько передумає і погодиться поїхати до сина...

Богутовський. Ні! Ні! Що син сказав батькові? Що? Коли поривав з ним? Він розгромив його майстерню, все, що’було, знищив... І кого? Про це написав?

Оля. Про це не писав, бо пожалів сестру, але вона все відчула, все зрозуміла...

Богутовський. Що ж... Пиши далі свою п’єсу, бажаю успіху, тільки який кінець буде, ти не подумала. (Підійшов до скрипки, провів рукою по ній, тихо.) Не подумала...

Оля. Це залежить від тебе.

Богутовський. Неправда! Ти судиш!

Оля (різко). Тату! (Пауза, підходить до нього, тихо.) Я люблю тебе... Люблю... Тому так прошу... Вимагаю... Так жити не можна... Не можна!

Богутовський (до Аркадія). А кажуть, ніби у нас нема проблеми батьків і дітей.

Аркадій. Нема. Бо вас ще просять...

Богутовський. Виходить, ми, старі, мусимо схилити голови...