Драматичні твори

Аркадій (перебиває). Не ховайтесь за слово «ми». У цьому випадку адреса точна.

Богутовський. Точна... Коли ви так ретельно додержуєтесь точності, скажіть, будь ласка, хто ж винен? Хто посіяв в їх душах зневіру? Хто дозволив їм судити нас?

Аркадій. На кого ви натякаєте?

Богутовський. Ні на кого. Я вас питаю!

Аркадій. Ви нещирі. Не зневіру, а справжню глибоку віру я бачу в її душі. Вона не ображає вас, а хоче повернути вам честь, розбудити вашу совість. Подивіться на неї, відкрийте ваше серце і тоді зрозумієте, чого варті ці сльози...

Пауза.

Оля (тихо). Не зрозумів... Ні...

Богутовський (дивиться на Олю). Можеш їхати хоч сьогодні... Передай брату, що я... (Пауза.) Простив його... простив... (Повертається до Аркадія.) Я дуже жалкую, але більше не зможу зустрітись з вами. Я з великою насолодою слухав ваші сентенції, які красномовно свідчать про дивну гнучкість вашого таланту. Прощайте! (Вклонився.)

Аркадій. І яз великою насолодою спостерігав і глибоко відчув ваш напрочуд непохитний характер тут, на цьому кладовищі могутніх пнів. Маю честь... (Вклонився.)

Ббгутовський. Олю... ходім... Чуєш...

Оля мовчить. Богутовський пішов. Велика пауза.

Оля. Ви допоможете мені?

Аркадій. Я поїду з вами... Я хочу познайомитись з вашим братом.

Оля. Спасибі... (Глибоко зітхнула, ледве стримує себе від хвилювання.) Ходім туди. Тепер я заграю... Для вас...

Аркадій. Ходімо...

Виходять.

Здаля чут;и сирени пароплава.

Входять Юля і Макар.

Макар. А батько бачив, як ти речі збирала?

Юля. Бачив.

Макар. І що ж він?

Юля. Стояв, дивився, а потім...

Макар. Що?

Юля. Застогнав, і так страшно...

Макар. Зрозумів?

Юля. Так...

Макар. Не говорила з ним?

Здаля чути звуки скрипки, але над водою звук міняється, і здається, що то не одна, а кілька скрипок. В поривах вітру звук долітає, на мить звучить на повну силу і потім зникає зовсім.

Юля. Hi... (Пауза.) То Оля... Батько мій сказав, що так тільки ангели можуть грати.

Макар. Хіба він вірить у бога?

Юля. Ні в бога, ні в чорта. Скрипку дуже любить.

Макар. А такий лютий. (Пауза.) Чого так ненавидить тебе?

Ю л я. Не знаю... Самотній він...

Макар. Мабуть, з ним ніхто не може дружити?

Юля. Пробували, але він усім правду в очі ріже, та такими словами, що ніхто не може витримати його характеру.

Макар. Коли ж ти йому скажеш?

Юля. Скоро... Перед відходом баржі...

Макар. Мені треба теж поговорити.

Юля. Не варто.

Макар. Чому?

Юля. Нещастя може бути. Як закипить, ніхто не знає, що зробить.

Макар. Я справлюсь з ним.

Юля. Ні, хоч і постріляний, а силу ще має... страшну... Колись розкажу тобі, як він мене...

Макар. Бив?..

Юля (пішла вперед, стала, тихо). Я все йому простила, одне не можу... Як матір мою ображав... А я й не бачила її...

Макар. А де батько зараз?