Драматичні твори

Степан (виходить). Дякую, сину, дякую. Можеш навіть включити голосніше.

Дмитро. Тату...

Степам. Що з тобою! У тебе таке лице, ніби всіх родичів поховав.

Дмитро. Нам гол, розумієш?

А н г е л і н а. Гол!

Степан. Боже мій, ви усі божевільні. У Римській імперії так ревіли, коли йшов бій гладіаторів, але то була імперія, а ми будуємо суспільство, яке має світлі ідеали. Студентам я читаю про шедеври світового мистецтва, виховую у них смак, а дома... Що дома?.. Ганьба!..

Дмитро. Тату, навіть при повному комунізмі'триватиме боротьба, люди не зможуть жити без футболу, боксу, шайби. Це факт!

Степан. Ех, синку, синку, як ти схожий на свою маму.

Ангеліна. Ще одне слово — і я тобі лівою зроблю нокаут.

Степан. Ангеліно, я більше не потерплю, чуєш?

Ангеліна. І що ж ти зробиш? Ну? Викладай. Ех, ти... Недарма студенти звуть тебе «карась у сметані».

Степан. Замовкни! Не ганьби себе перед сусідами.

Ангеліна. Ай-йо-йо, ніби Касян Петрович тебе не знає.

Степан. Він мене глибоко поважає. Я про нього писав: у світ, так би мовити, вивів.

Ангеліна. Дмитрику, хто написав про те, як муха сиділа на ярмі і казала — ми орали?

Дмитро. Рудаков.

Ангеліна. Хто?!

Дмитро. Рудаков прозівав м’яча... Ех! (Пішов у сад.)

Степан. Він навіть не чує, про що ти говориш.

Ангеліна. І добре робить. Діти не повинні слухати, коли батьки ведуть інтимну розмову. Скажи, Карась...

Степан. Ангеліно...

Ан гелі на. Не сердься. Добре, що тебе студенти не назвали інфузорією.

Степан. Ти хоч знаєш, що таке інфузорія?

Ан ге лін а. В основному. Що, темнота? А як ти говорив колись... Як заприсягався...

Степан. Що б не було, я говорив і буду говорити, яке було у ніжної дівчини Ангеліни полум’яне серце, красива душа, безстрашний характер і бурхливе море гарячих почуттів... І навіть коли прийде остання хвилина, це будуть мої останні слова, але...

Ангеліна. Чекай. Повтори.

Степан. Для чого?

Ангеліна. Люблю, коли так красиво говориш. От люблю! Скажи, чому люди люблять красиву брехню, а на правду не звертають уваги?

Степан. Я сказав правду.

Ангеліна. Ти не відповів.

Степан. Люди люблять жити в ілюзіях... Всі конфлікти героїв, коли взяти видатні твори...

Ангеліна. В ілюзіях... (Обняла Степана.)

Степан. Ангеліно, що ти робиш?

Ангеліна. Ілюзію... Ілюзію.

Степан (вирвався). Мені не до жартів зараз. Я маю відповідальне доручення — провести бесіду з Касяном Петровичем.

Ангеліна. Від кого доручення?

Степан. Вибач, але це закрита партійна справа.

Ангеліна. І безпартійним знати не можна?

Степан. Так.