Драматичні твори

Касян. Не знаю. Дивились дуже уважно, і дехто посміхався. Я послав на виставку, а там жюрі цілий вечір обговорювало. Мій друг написав, що одні дуже високо оцінили, але деякі говорили, що тематично моя робота не підходить... Проголосували і провалили... Повірте, я переживаю не за себе, ні! Провалили гумор, сатиру, а хіба можна жити без сміху? Га? І де? В такій могутній державі. Кого боїмось? Кого? (Взяв книгу, розгорнув, тихо.) «Ревізор» ⁶... Чорт! (Поклав книгу.) Розхвилювався, вибачте. (Відійшов, постояв, повернувся, взяв пляшечку, зриває рецепт, наливає з пляшечки в стаканчик, подає професору.)

Професор. Ліки?

Касян. Понюхайте.

Професор (понюхав). О! За сатиру! (Свиснув.)

Касян. І гумор!

Професор. І дайте мені слово, що ви (свиснув) ніколи більше не будете доводити себе до такого.

Касян свиснув.

(Зняв пенсне, дивиться на Касяна, обняв його і тихо, схвильовано сказав.) Завжди пам’ятайте... Завжди. (Ди-в^ься в очі Касяну і тихо починає співати партизанську пісню.)

З’являється посмішка на обличчі Касяна. Він підхоплює пісню, і, обнявшись, удвох виходять.

Змінюється світло, вечоріє. Вдалині все яскравіше спалахують вогні міста. Чути здаля марш фізкультурників. Виходить на своє подвір’я Дмитро. Ставить на столик транзистор. Коло транзистора стоїть гиря. Голос диктора: «Увага, увага! Починаємо другий тайм матчу між командами «Динамо» (Київ) —«Динамо» (Тбілісі). Нагадуємо рахунок: один — нуль на користь хазяїв поля.

Дмитро. Порядок! У другому таймі наші ще покажуть себе...

Диктор. Увага, м’яч у Бишовця...

Дмитро. Цей дасть.

Диктор. Пас Медведю, але його випередив Хурцу-лава...

Дмитро. Ой, Медвідь...

Диктор. Невеличка затримка, і знову м’яч у Медведя...

Дмитро. Медвідь — сила!

Диктор. М’яч веде Турянчик, він проривається до воріт противника, ви чуєте, що на трибунах! Чуєте?

Дмитро. Чуємо! Давай, давай! (Взяв у руки гирю.)

Диктор. Удар.

Дмитро. Ура! (Стукнув гирею по столу.)

Диктор. Могутній удар, але вище воріт.

Дмитро. Чорт!

Входить батько Дмитра Степан Васильович.

Степан. Зроби тихше. Я читати не можу, у мене голова розривається.

Дмитро. Тату, ти вигнав мене з хати і тут не даєш послухати. «Динамо» (Київ) грає, ти розумієш? Це ж подія номер один!

Диктор. М’яч у Біби, пас Паркуяну. Паркуян обходить Метревелі. Пас Бишовцю.

Чути крики з трибун.

Дмитро. Давай, давай!

Степан. Тьху! (Пішов у хату.)

Диктор. М’яч перехопили тбілісці, гра переходить на половину киян...

Дмитро. Тьху! Ну, ну...

Диктор. М’яч у Шаргелашвілі, він обходить Сабо, прорвався вперед, ось уже біля воріт киян — удар... Гол!

Дмитро (від хвилювання схопив гирю і трахнув нею об стіл. Транзистор упав, настала тиша). Ай, ой, я, ой. Нам гол!.. (Підняв транзистор, крутить його, трясе, але він мовчить.)

З хати вибігає Ангел ін а.

Анге л ін а. Гол! Гол, боже! Нам — гол!

Дмитро. Нам, мамо... Нам...