Драматичні твори

Кузьма. А можуть, коли в руках добре віжки й батіг не тримати, то можуть...

Та рас. Воно, конєшно, коли є сила в руках, то нічого не зробить, який би норовистий не був, спочатку треба батогом, батогом, а потім пужалном по голові, по голові, і віз буде цілий, це вже хвакг».

Пізніше ці характеристики Сталіна і Троцького автор зняв, так само коротшою стала й мовна партія гімназиста Льоні — сина Тимофія, та остання сцена — у Смольному, де вартові моряки після повідомлення про взяття Зимового палацу почали мріяти, яке настане гарне життя для людей: і навчання безплатне, і лікарні, і нові заводи з світлими цехами, а вчені й артисти — усі для народу творитимуть...

В архіві Корнійчука зберігаються примірники перекладу п’єси російською мовою (1955—1956) із вставками й правками. Та найістотніші доповнення внесені автором у 1967 р. (ф. 435, № 31): це три досить великі вставки, дві з яких були включені в текст росій-ськргр вида-дня (Корнейчук А, Србр. соч. В 4-Х т. Л„ 1976, т. 1). Ця по суті друг# редакція п’єси,, завершена 1970 p., подається в додатках до другого тому Зібраддя торів О, Корнійчука в п’ят» трдоах (К-> 1986), Рукопис її зберігається в осрбиет&му архіві М. ф. Корнійчук.

Нижче давщимр Ці три вставки.

З метою більш виразного соціального розкриття персонажів прапорщика і диригента Корнійчук включив такий епізрд після слів попа «Благослови, грспрди» в дертій дії:

.«Вхрдять музикант#. Зупинились. До них підіищов прапорщик.

. Прапорщик. Оркестр, струнко! (Музиканти підтягнулись.) «Марсельну» вивчили?

Диригент (він же скрипач). Нам тільки сьогодні райком сказали... Як-небудь заграємо, ваше благородіє.

Прапорщик. Як-небудь? Слухайте, ви... ЯкіДР ви погадо заграєте, я поб’ю ваші інструменти на ваших головах, Дну, починайте «Марсельєзу»!

Диригент (до музикантів). Повільно \ урочисто і... (змахнув смичком> заграли музикант щось незрозуміле).

Прапорщик. Стій І Хіба це «Марсельєза»? Це чорт знає що таке! Партачі ви, а не музиканти. Партачі!

Дирй-гент. Пане прапорщик, ми граємо тільки по весіллях і ніколи ми не грали політичні танці, але ви не хвилюйтесь, ми вивчимо.

П р а и о *р щ и к. Мовчать! Грати треба так, слухайте, партачі, уважно (тепівуе без слів).

Диригент. Пане прапорщик, те, що ви нз.сдівуєте, воно, пробачте, схоже на «Боже, царя храни».

Прапорщик. МовчаЫ Чорт з лею, з цією «Марсельєзою»! Будемо грати туш. Марш звідси»! Вас покличуть. Марш!

Музиканти виходять» .(2, ,635).

Певних змін зазнала перша картина другої дії, яка, па відміну від тексту першого варіанта, починається такою сценою:

«Дома у Кузьми. В хаті Марфа. 'Вона стоїть біля вікна. Здалині видно Петроград. Зашипів на стіні годинник, вискочила з дверцят зозуля. Три рази закукувала і сховалась.

Марфа. І ти, голубко, охляла. Ще три рази треба:, ку^ку, ку-ку, ку-ку... Шість годим, а Кузьми немає. Наташі нема, і Тарас десь зранку бродить.

• Здаля чути дзвони, а потім полились густі удари великого дзвона. Ісакій... (почала хреститися і опустила руку.) О господи, тобі такі храми добудували, а* ти ШВД І де бачиш, іцо да землі, як люд робочий страждає, гине,., (пауза ) 3?#й, бий у дзвдни, Ісакій, але д.аіда правда голосніша (починає сщвати). «Никтр де дарт надо избадленья, ни бог, ни царь...» І де Керченський. «Добьемся м.ьі рсвобождедья,,.» Доб’ємося, бо вже немає виходу. (Вискочила розуля, прчтає кукувати.) О! А ти чого вискочила? (Зозуля кує.) Раз, дра, три, чртдри, п’ять, ,щі.схь, сім... Дванадцять.,. Здачдть, сдориитьря,.

Входить Наташа. Руки в дед да грудях.

Наташа. Мамо, де моя блузка в горошок?

Марфа. Що з -тобою?

Наташа (опустила рут, розкрились шматки пошматованої блузки). Добре, що так виривалась, а то довелося б дапівгол.ою бігти.

Марфа. Хто ж це тебе?

Наташа. Я вийшла з Смольного, і скоро за мирю ув’язався шпик. Маленький, плюгавий. (Скидає пошматовану' блушу. Марфа подав цілу. Наташа одягає.)

Марфа. І ти з ним боролась?

Наташа. Ні, я почала петляти. Години дві він топав за мною завулками, а потім, видно, стомився, бо швидко йшла, підбіг, схопив за руку, я вирвала руку. Тоді він однією рукою за блузку цап, а другу в кишеню, але не встиг витягнути револьвер, я так стукнула його ногою у живіт, мабуть, лежить і зараз непритомний. Падлюка, таку блузку порвав...

Марфа. Наташо...

Наташа. Мамо, я знаю, що ти скажеш. Вася не приходив?

Марфа. Слухай, дочко, я хотіла і тобі, і Васі сказати... Хіба можна в такий час...

Наташа. Мамо, для кохання не існує часу. Згадай, коли ти була такою, як я, коли зустрілась з Кузьмою, що ти відчувала? Що?

Марфа. Те, що й зараз.

Наташа. Мамо! (Обняла, цілує.) Я біжу.

Марфа. Куди?!

Наташа. Маю важливе доручення, але сказати не можу.

Марфа. Не можеш...