Драматичні твори

0. Корнійчука «Фронт», у якій, зокрема, зазначалося, що сила нового твору Корнійчука, джерело його успіху у читачів — у правдивості і чесності зображення; у п’єсі піднято найважливіші питання, що хвилюють кожного радянського патріота, що драматург не боїться сказати гірку правду про те, що заважає нашій перемозі над ворогом, про недоліки в керівництві військовими операціями деяких командирів. Стаття закликала покінчити з самовдоволеним неуцтвом у веденні війни, наголошуючи, що Горлоз — це колективний образ багатьох Горлових.

До речі, Корнійчук підкреслював і сам, що образ Горлова пс «списаний» з конкретного прототипа, хоч такі постаті реально існували (про по свідчать у своїх мемуарах видатні радянські воєначальники В. Чуйков,

1. Вовченко, найчастіше згадуючи ім’я командуючого фронтом Гордова). Театрознавець В. Пименов у своїх спогадах наводить таку розмову з драматургом: «Я запитав Корнійчука, чи правда, що образ Івана Горлова він писав з відомого усім воєначальника. «Ні,— відповів драматург,— це образ збірний. Мені доводилося дуже довго спостерігати життя і діяльність визначних воєначальників, які уславилися в роки громадянської війни. Дехто з них уже давно відстав від сучасної воєнної думки, але завдяки минулій славі посів провідне становище на фронті. Життя внесло свої корективи, висунувши Огневих,^ Це Ватутін, Черняховський, Рокос-совський та багато Інших, які мали не лише талант і природні здібності полководців, а й відповідну освіту» (Пам’ять серця, с. 186—187).

Цікаві свідчення про міжнародний резонанс п’єси наводить театрознавець О. Кулик у примітках до другого тому Зібрання творів О. Корнійчука в п’яти томах, цитуючи передмову Айби Масаміси — перекладача п’єси на японську мову (вона була надрукована у січневому, лютневому та березневому випусках журналу «Геккан Россия» — «Щомісячна Росія»). Він вважав, що ознайомлення з драмою «Фронт» допоможе японському читачеві збагнути могутність Радянської Росії, «перестати даремно дивуватися, як чуду, що Радянська Росія зуміла захистити Ленінград, Москву, Сталінград» (2, 610).

Першу сцену другої дії драми «Фронт» надрукував з відповідною передмовою і журнал «Радянська культура під час війни» (1945, № 3), що видавався Американо-російським інститутом у Сан-Франціско. В Англії 1944 р. вийшрв збірник під назвою «Чотири радянські воєнні п’єси». Журнал «Паблік опініон» писав з цього приводу: «Фронт» являє собою вражаючий зразок воєнної самокритики. «Навала» Леонова дає зворушливі й тонкі характеристики радянських громадян в перші місяці війни... Усі п’єси дуже актуальні» («Театр», 1977, № 10, с. 22).

Серед своїх численних п’єс сам письменник найбільше виділяв драму «Фронт»: «З того, що я написав, я більш за все ціную п’єсу «Фронт». Вона створювалася у важкий воєнний час. її дивилися люди, які після спектаклю йшли у бій. Я прагнув у п’єсі виразити свої погляди на причини наших Тимчасових невдач і тим самим боровся з цими невдачами. Це дало живе усвідомлення безпосередньої участі в боротьбі, це було моїм скромним письменницьким внеском у загальнонародну справу перемоги над ненависним ворогом» («Вопросы литературы», 1966, № 6, с. 94). Через чверть століття у листі до народного артиста СРСР Б. Бабочкіна б січня 1969 р. драматург знову звернувся до свого давнього твору, підкреслюючи його неперехідну злободенність.

«Надсилаю вам однотомник моїх п’єс, де надруковано «Фронт». Ви абсолютно маєте рацію, що цю п’єсу сьогодні треба ставити по-новому, Гор-лови були, є, на жаль, ще будуть довго. Вони є незалежно від професії. Це тип, з яким треба вести боротьбу, та не лише з ним, з підлабузниками Горлових. Та Горлов не просто негативний тип. Він складний. Адже він багато зробив хорошого, важливого для нашої Батьківщини. Це трагічна фігура. Мені здається, що сьогодні дуже важливо показати глибоко

і в усьому блиску Огнева — молоду людину нашого суспільства, справжнього борця за Вітчизну, щоб цей образ, а також Серьожа, й апостоли-солдати, і дівчина запалювали серця нашої молоді. Це ж були молоді люди. Згадайте видатних полководців, що прийшли на зміну Горловим у 1942 році, досить згадати Черняховського — 38 років, але ж були й молодші. На жаль, в театрах під час війни ці образи грали артисти набагато старші. Взагалі п’єсу треба омолодити, крім Горлова, Благонравова і Колоса... П’єса від цього тільки виграє, і всі позитивні образи мовби відобразять молодість нашої Батьківщини, її силу, її красу, її благородну боротьбу з невіглаством, зазнайством Горлових» (5, 477).