Драматичні твори

⁹ Канів — повітове містечко Київської губернії (нині районний центр Черкаської області), де 22 травня 1861 р. на Чернечій горі було поховано Тараса Шевченка. З 1925 p., за рішенням Уряду УРСР, територія Тарасової гори стала державним заповідником, на якій створено музей «Могила Т. Г. Шевченка».

¹⁰ Кадікс (Кадіс) — портове місто у південній Іспанії на узбережжі Атлантичного океану.

¹¹ «Красотки, красотки, красотки кабаре...» — слова з оперети угорського композитора Імре Кальмана (1882—1953) «Сільва» (1915).

¹² «Цветок душистых прери й...» — слова з оперети американського композитора і піаніста Рудольфа Фрімля (1879—1972) «Роз-Марі» (1924).

¹³ Вільямс Василь Робертович (1863—1939)—радянський грунтом знавець, академік АН СРСР (з 1931 p.); розробив травопільну систему землеробства, лауреат премії ім. В. І. Леніна (1931).

¹⁴ Рильський Максим Тадейович (1895—1964) — український радянський поет, академік АН СРСР (з 1958 р.).

¹⁶ Т и ч и н а Павло Григорович (1891—1967)—український радянський поет, академік АН УРСР (з 1929 р.), державний діяч, Герой Соціалістичної Праці (з 1967 p.).

¹⁶ Суриков Василь Іванович (1848—1916)—російський худож-ник-передвижник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1881 p.), автор відомих монументальних полотен на теми з російської історії: «Ранок

стрілецької страти», «Меншиков у Березові», «Бояриня Морозова», «Підкорення Сибіру Єр маком», «Перехід Суворова через Альпи», «Степан Разін» та ін.

¹⁷ Р є п і н Ілля Юхимович (1884—1930) — російський художник-передвижник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1893 р.), автор художніх полотен, що розкривають великі потенціальні сили пароду, визрівання революційного руху: «Бурлаки на Волзі», «Хресний хід у Курській губернії», «Арешт пропагандиста», «Не чекали»; драматичні моменти історії— «Царівна Софія», «Іван Грозний і син його Іван». Своєю творчою і громадською діяльністю був тісно пов’язаний з Україною, і це гншйниіо відображення в таких відомих картинах, як «Українська селннкл», «Портрет Шевченка», «Вечорниці», «Запорожці пишуть листа турецькому султану» та ін.

¹⁸ Крамськой Іван Миколайович (1837—1887) —російський художник, ідейний натхненник Товариства передвижників, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1869 р.). Уславився портретами діячів культури Л. Толстого, М. Некрасова, Т. Шевченка, народних типів — «Лісник», «Селянин з вуздечкою» та ін.

¹⁹ Пи моненко Микола Корнилович (1862—1912)—український художник-передвижник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1904 p.), автор реалістичних картин з життя українського села: «Весілля у Київській губернії», «Свати», «Ворожіння», «Жертва фанатизму», «Суперниці», «Біля колодязя» та ін.

КРИЛА

П'єса на 4 дії, 5 картин

Вперше надруковано у вид.: Корнійчук О. Крила. К., 1954. Російською мовою вперше надруковано окремим виданням 1956 р. Написано у 1954 р.

В архіві письменника зберігаються автографи — варіанти першої та другої дій, першої картини третьої дії та другої картини четвертої дії (ф. 435, № 115, 117, 118, 119); чорнові вставки, варіанти окремих сторінок

і виправлення українського примірника (№ 121); машинописні тексти п’єси

з правками і вставками автора та її остаточний варіант (№ 120, 122, 123); верстка і друкований текст п’єси з авторськими правками і вставками (№ 125,126); автограф та машинопис перекладу на російську мову з варіантами і правками (№ 127, 128, 130), пізніший варіант з переробками (зменшено кількість дій з чотирьох до трьох), зробленими в 1961 р. для Малого театру. На підставі архівних матеріалів можна встановити час роботи над п’єсою: на чорновому автографі варіанта першої дії (№ 115) стоїть дата: «29.ХІІ 53 р.— 5.ХІІ 54 р.». Хоча робота над текстом тривала й далі, навіть після публікації, в процесі підготовки спектаклів, то принаймні початковий етап можна вважати встановленим. Тривалий час уточнювалася й остаточна назва п’єси: «Крила» з’являються згодом, замість первісної назви «Інакше бути не може...» (№ 120).

Архівні матеріали засвідчують, що 4 грудня 1954 р. в Міністерстві культури відбулося обговорення п’єси «Крила». Погоджуючись з багатьма висловленнями в обговоренні думками, Корнійчук, однак, наполягав на ^обхідності гострої сатири для ліквідації недоліків у нашому житті: «Я згодний із зауваженнями щодо Овчаренка, можливо, щоб не було такого роздратування, можна зробити його не секретарем обкому, а працівником апарату. Але не можна зняти всю сатиру. Партія вимагає від письменників, щоб вони всі гострі моменти нашого життя виявляли, а якщо так.зробити (пом’якшити.— Д. В.), то вийде, що нам потрібні самі ІДед-ріни і Гоголі, але такі Гоголі, які б нас «не трогали» (Корнійчук О. Зібр. творів. У 5-ти т., т. З, с. 396).