Драматичні твори

⁶ Герої — це наші маяки в усіх галузях життя.— Маяками у 60-ті роки стали називати передовиків виробництва, на яких ма;щ рівнятися усі трудящі.

⁷Асуанська гребля — висотна гребля на ріці Ніл поблизу, міста Асуана в Єгипті, збудована за допомогою СРСР.

⁸ Арія Ленського — арія з опери П. І. Чайковського «Євгеній Онєгін» за однойменним романом О. С. Пушкіна.

⁹ Ка рузо Енріко (1873—1921) — італійський оперний співак (тенор). Виступав у багатьох театрах світу.

¹⁰ Ш а л я п і н Федір Іванович (1873—1938) — російський оперний співак (бас), один з найвидатніших представників російського реалістичного мистецтва.

¹¹ «Ой, чого ж ти, дубе, на яр п о х и л и в с я...» — пісня композитора К. Стеценка до драми С. Черкасеика «Про що тирса шелестіла».

МОЇ ДРУЗІ Комедія на 2 дії

Вперше надруковано у вид.: Корнійчук О. Мої друзі. К., 1968. Того ж року п’єса вийшла російською мовою в авторському перекладі («Театр», 1968, № 2). Написано 1967 р.

В архіві письменника зберігаються матеріали, що стосуються написання твору. Це — чорновий автограф на 123 сторінки (ф. 135, JMe 216), варіанти (автограф та машинопис з правками автора) першої дії, датовані серпнем 1966 р., а також рукописний варіант усього твору (103 сторінки), датований 1967 p., та кілька машинописів із правками і вставками автора — українською та російською мовами (ф. 435, № 216—226).

У книзі «Пам’ять серця» містяться цікаві спогади про те, якими реальними фактами оперував письменник, працюючи над п’єсою. Згадуючи той час, коли Корнійчук очолював Республіканський комітет по Державних преміях УРСР ім. Т. Г. Шевченка, автор статті «З народних джерел» Г. Местєчкін розповідає про велику прихильність драматурга до народного мистецтва і підтримку ним таких кандидатур на здобуття премії, як народні художниці Ганна Собачко (Шостак) і Марія Примаченко, ткалі Ганна Верес та Анна Васплащук.

«У тому ж 1966 році,— пише Г. Местєчкін,— напровесні у виставочному залі Спілки художників УРСР була влаштована виставка народних митців Ганни Верес (ткацтво) і Федора Олекєіенка (народна кераміка), її також відвідав Олександр Євдокимович.

Драматург зацікавився керамікою Олексієнка. Особливо сподобалися йому чарівні чорти, виконані майстром. Тут були чорти, що палять люльки, чорти-підлабузники, чорти веселі і сумні... Яких тільки не було! Олександр Євдокимович звернув увагу на те, що мистецтвознавці інколи до таких творів вживають термін «народна іграшка». Певна річ, у цьому був відгомін ще тих часів, коли народні майстри робили тільки гончарні вироби — коників-свистунців* півників. Але ж Олексієнко був яскравою індивідуальністю. Олександра Євдокимовича захоплювала пластична мова, форма, яка давала змогу відтворювати свою думку. У своїх звірятках, баранцях, кумедних чортах Олексієнко передавав різні риси людського характеру.

— Хіба це можна назвати іграшками? — дивувався Олександр Євдокимович.— Це справжня скульптура. Так, він майстер народної скульптури, яскравий, неповторний митець.

Коли дивишся п’єсу Олександра Євдокимовича «Мої друзі», слухаєш слова її головного героя, майстра народної кераміки Касяна Римаря, несамохіть думаєш: «Так ось де відгукнулися враження драматурга від виставки. У тих «брехунцях-окозамилювачах», і в тому «благородному сімействі хабарників, що беруть подарунки», і в тих «бюрократах похму-рйх, злих, милих» було щось від чортів Олексієнка.

_ Тоді ж на виставці разом з керамікою Олексієнка Корнійчук познайо-шівся з тканими рушниками Ганни Верес. Уважно слухав він її слова про те, як вона вкладає зміст в орнаменти, в кольори своїх диво-рушників... На Корнійчука справили враження сонячний, радісний колорит рушників Ганни Верес, їх монументальна культура, величавість. Коли один з глядачів запитав у Ганни Іванівни, де можна застосувати такі рушники, адже у хаті не повісиш, Олександр Євдокимович тут же сказав:

— Як де? Треба, щоб їх побачили в інтер’єрах наших Палаців культури, в громадських помешканнях. Яка ж краса!

Він розпитував Ганну Іванівну про те, як вона добирає кольори, як виникають у леї задуми, говорив про значення рушників у житті народу, в його звичаях. Ганна Іванівна розповіла, що й сьогодні у них в селі на Поліссі жодне весілля не обходиться без рушників...

Знайомство з родиною Ганни Іванівни, з її справді сонячним мистецтвом відбилося в п’єсі «Мої друзі»... Олександр Євдокимович запросив Ганну Іванівну з її родиною на прем’єру п’єси «Мої друзі». Олександр Євдокимович казав, що її рушники прислужилися йому у створенні дивосвіту, яким живе головна героїня п’єси Ганна Миколаївна» (Пам’ять серця, с. 350—351, 352).

Виставу «Мої друзі» вперше показав глядачам Львівський театр ім. М. Заиькозецької 8 листопада 1967 р. (режисер М. Гіляровський, художник В. Борисовець, композитор А. Кос-Анатольський), а незабаром,