Драматичні твори

Ліда. Ні, ні, більше ні слова. (Оглядає кімнату.) Скажіть, а що це у вас?.. Це ж...

Платон. Звичайна скрипка.

Ліда. Скрипка в хірурга! У вас хтось грає?

Платон. Так.

Ліда. Хто?

Платон. Я.

Ліда. Ви?!

Платон (посміхнувся). Я роблю на ній вправи.

Ліда. Вправи на скрипці?

Платон (з усмішкою). Пальці хірурга мусять бути такі ж розроблені й чутливі, як пальці скрипаля чи піаніста...

Ліда. Це надзвичайно! Я прошу вас (взяла скрипку), покажіть мені ваші вправи на найблагороднішому з інструментів. (Подала йому скрипку.)

Платон. Я одмовляюсь.

Ліда. Платоне Івановичу, я прошу вас.

Платон. Я зараз не можу, не буду.

Ліда. Ви будете. Я нікуди не піду звідси, доки не почую ваших вправ.

Платон. О, в такому разі навіть... (сміється) навіть смерть не примусить мене торкнутися скрипки.

Ліда. Так?.. (Пауза.) Платоне Івановичу, я прошу вас трошечки, один раз, ну... ну... Беріть. (Заставила його взяти в руки скрипку і смичок, сама одійшла. Дивиться.) Ви в білому халаті, і в руках скрипка! Яка композиція!..

Пауза.

Платон (дивиться на Ліду). Ви коло мого відкритого вікна на фоні білих яблунь... Яка справді прекрасна композиція!

Ліда (тихо). Прошу, починайте.

Платой почав механічні вправи, цигикає на скрипці.

(Сміється.) Ще, ще!..

Платон опустив смичок.

Платоне Івановичу, ще... Чудово, чудово! (Сміється.) Ще раз!

.ПЛатоп опустив скрипку й помалу підійшов до вікна, до Ліди.

Ще один раз! Тільки один! (Сміється.)

Платон дивиться на Ліду, знову піднімає скрипку й знову почнпає механічні вправи.

Чудово!.. (Сміється.) Ще...

Платон помалу повернувся, дивиться у вікно на білі яблуні, і з таких механічних вправ спочатку ледве помітно, потім все дужче і дужче бризнула в кімнату, полилась у сад неповторно прекрасна музика глибоко схвильованої людини. Ліда вражена, вона помалу відступає, хоче здаля подивитись на нього, знайти точку, шоб одразу охопити, збагнути все, що сталось. Тихо вийшов з кабінету Аркадій, непомітно став, пильно стежить за Лідою, слухає скрипку. Замовкла скрипка. Платон повернувся, дивиться

на Ліду.

Платон (тихо). Лідо! Ще?

Ліда. Ні... ні... Досить.

Аркадій. Ну, Платоне, я не сподівався... Він, Лідо, встиг подати товаришу Бересту свої зауваження до твого проекту, які руйнують все, і навіть встиг де в чому переконати Береста.

Платон. Товариш Берест тільки зайшов до кабінету, просив показати мої зауваження. Я, Лідо, навіть не знав, що ви автор.

Входить Берест.

Берест. Платоне Івановичу, ви великий майстер! Один рух вашого ножа, і я ніби народився вдруге.

Ліда. І вже не болить?

Берест. Як і не було. Лідо, ти читала зауваження товариша Кречета до твого проекту?

Ліда. Ні.

Берест (Аркадію). Тобі ж доручено було ознайомити лікарів з проектом, зібрати їхні зауваження і передати їй... Чому ж ти цього не зробив?

Аркадій. Тому що думки Кречета не витримують серйозної критики.

Берест. Ти так думаєш?

Аркадій. Я в цьому переконаний..