Драматичні твори

Називаючи вищезгадані драматичні твори Корнійчука етапними, маємо на увазі і пряме значення цього слова: кожен з них у художній формі відбиває конкретно-історичний, хронікально точний етап руху суспільної свідомості у житті нашої держави і радянського народу, хоч нерідко бажане видавалося в них за дійсне. Наділений соціальним чуттям і драматургічним мисленням, письменник, як чутливий барометр, реагував на визріваючі тенденції, зокрема й офіціозні, і відтворював це у своїх драмах, в конфліктах і образах, в діалогах і мові персонажів. Водночас як художник він вирішував і мистецькі, суто творчі проблеми. Так, «Загибель ескадри» — це твір, у якому знайшла відображення революційна боротьба українського народу за утвердження Радянської влади і виразно постала колізія єдності особи і класу, художнє вміння виділити особу з маси (згадаймо, що перші українські радянські п’єси про революцію змальовували переважно класову групу як одне ціле, як натовп, юрбу, часто протиставлених герою-одинаку). «Платон Кречет» відтворював формування колективістських відносин людей в соціалістичному суспільстві і залучав до мистецького освоєння не'класові антагонізми, а конфлікти «між своїми», породжені новими обставинами буття народу. «Правда» зверталася до народно-демократичних засад заснованої Леніним держави робітників і селян, а водночас була першою спробою художньої Ленініани, мистецького втілення образу вождя революції. П’єса «В степах України» бралася практично розв’язати назр|лі, естетичні потреби створення радянської комедії з позитивними героямиї, (на матеріалі побуту нової соціальної сили — колгоспного селянства). «Фронт» засвідчував намагання осмислити ситуацію у найважчий для Ра-_; дянської країни період Вітчизняної війни. Етапними були і пізніше створені, «Крила», де знаходили вияв зміни в суспільно-політичному кліматі після смерті Сталіна, і «Сторінка щоденника», де такі зрушення підмічалися в житті духовному. '

Та все це було далі. А тоді, в 1933 p., за підсумками всесоюзного кон_: курсу, оголошеного до 15-річчя Жовтневої революції, п’єса маловідомого початкуючого письменника «Загибель ескадри» була відзначена другою премією (перша не була присуджена нікому) — і відтоді надійно ввійшла до розряду класичних радянських п’єс поряд із творами К. Треньова, Б. Лавре-ньова, Вс. Вишневського. Жюрі конкурсу в, статті «Підсумки конкурсу на кращу п’єсу» зазначало, що в «Загибелі ескадри», тему якої взято з історії, громадянської війни на Україні (затоплення Чорноморського флоту), в дуже напруженій драматургічній інтризі автор зумів показати лице петлюрівського українського націоналізму і з великою теплотою подав радянські образи. П’єса ця є одна з кращих історично-революційних п’єс» ².

Обравши для сюжету, драми конкретний історичний факт, Корнійчук створив високохудожній твір, у якому розглянув вагомі політичні явища й естетично оцінив їх. У художньо-образній формі драматург показав високу революційну свідомість і відданість українського народу ідеям Комуністичної партії. Усім серцем сприйнявши ленінський шлях соціального й національного визволення як спільний і єдиний для всіх пригноблених — шлях пролетарської соціалістичної революції, народ дорого, життям своїх кращих синів і дочок заплатив за її перемогу.

В драматургічному конфлікті автор звів дві протилежні сили: народ, матроську масу, очолювану партійним комітетом, і вище командування (адмірал з офіцерами, прибічниками скинутої монархії) та близьких до них за соціальною, класовою сутністю комендорів — вихідців із заможних куркульських родин, що підтримують буржуазно-націоналістичний уряд.— Центральну раду.

Успіх молодого драматурга саме і полягав у тому,-що він зумів відтворити події революційного змісту (навіть при певному схематизмі) з таким чітким з’ясуванням «хто є хто» в запеклому двобої і водночас дати вичерпну

політичну і моральну характеристику персонажам, що художній твір набув історико-документальної цінності.

З-поміж численних ворогів революції, які прагнуть потопити її в крові братовбивчої війни, особливо вирізняється боцман Кобза.— буржуазний націоналіст, що потай веде підривну роботу проти комітету, розпалює національну ворожнечу. Хитрий і обережний, він прагне обезглавити комітет; нестійких, емоційно-поривчастих, таких, як Гайдай, хоче одірвати і протиставити Загалу, а стійких і послідовних, як Оксана,— знищити. Довгий час йому щастить чинити свою чорну справу, прикриваючись революційними фразами.

¹ Драма «Загибель ескадри» була значним кроком уперед і в змалюванні позитивних героїв. Насамперед це стосується провідних образів твору — комітетчиків та народної маси* яка в п’єсі Корнійчука відіграє вирішальну роль.