Драматичні твори

Сучасного героя, що в нових обставинах усім ладом мислення, діянь і почувань стверджує загальнолюдські ідеали, нову людину пореволюційної доби створив Корнійчук у п’єсі «Платон Кречет», за яку 1941 р. йому було присуджено Державну премію. У тому й полягало’новаторство письменника, що він зумів зосередити в цільному художньому образі окремі риси такого типу, який, за спостереженням О. Толстого, уже з’явився в нашій країні після Жовтня. У цьому творі виразно відбилося бажання бачити сучасника романтично-піднесеним, беззастережно позитивним, хоча від такої типізації незабаром література зробила крок і до «ідеального» героя.

П'єса «Платон Кречет» була водночас і художньою відповіддю письменника на ті гострі проблемні суперечки щодо шляхів розвитку радянської драми, які точилися на початку 30-х років між двома групами (Вс. Вишнев-ський, М. Погодін — О. Афіногенов, В. Кіршон) за переважання «монументального» чи «камерного» напрямів. І якщо творчість І. Микитенка виразно тяжіла до першого з них, то О. Корнійчук, зумівши розкрити вагомі со-ціально-філософські і моральні проблеми -в рамках нібито вузько «камерної» психологічної п’єси, стверджував широкі виражальні можливості саме другого, класичного напряму, що виявився цілком здатним вмістити новий сучасний зміст, нові теми, ідеї, образи.

Для нас у цьому творі важливо наголосити ті моменти, що були відображенням реального стану взаємин у суспільстві: автор брав із життя й естетично осмислював ті засади змалювання героя-сучасника* які знайшли свій дальший розвиток у наступний період. Насамперед — це тип конфлікту — зіткнення двох ідейно-психологічних антагоністів. З одного боку — чесний і принциповий, а водночас душевно тонкий хірург Платон Кречет. Поряд із цими рисами в його діловій і професійній характеристиці на передній план виступають інші: творчий неспокій, прагнення до складних, неапробо-ваних шляхів у науці, високо розвинуте почуття відповідальності та обов’язку перед суспільством. Усе своє життя він підпорядковує одній меті — самовіддано служити людям, приносити їм радість, робити все, щоб повернути їм здоров’я, творчі сили, продовжити життя. Кречет належить до тих ентузіастів, які завжди беруть на себе найбільші, найвідповідальніші завдання.

Це той тип відданого народові інтелігента, який започаткувала ще дожовтнева класична література і якого по-новому відобразив Корнійчук. Життєва, громадянська позиція героя прямо протилежна тій, на якій стоїть його антипод — Аркадій, хоч і він. з того ж покоління молодих радянських спеціалістів і теж, за висловом О. Довженка, «наша людина»* Але в Аркадія честолюбство і кар’єризм, зарозумілість, а звідси й зневажливе, зверхнє ставлення і до своєї роботи («дрібні справи»), і до своїх колег («дрібні люди») переважили усе людське. Це нікчемний пустоцвіт, безкрилий споживач життя, який мріє, проте, про високий злет: переїхати до столиці і працювати в Наркомздоров’ї. Коли ж йому щось стає на заваді, тут він уже виявляє своє справжнє нутро цинічного злобного інтригана й шантажиста, не гребує підробками й пересмикуванням, залякуванням та іншими махінаціями, щоб усунути перешкоду, розчистити собі шлях. Цільний, безкомпромісний, відданий справі Платон—прямий виклик таким, як Аркадій. Тим-то він, вбачаючи у Кречеті найбільшу небезпеку для себе, не тільки шантажує такого зовні беззахисного, підлеглого йому лікаря Бублика, а й прагне мати за спільника Береста — голову виконкому, «хазяїна міста», кидаючи підозру та зводячи наклепи на талановитого хірурга.

До речі, працюючи над другою редакцією п’єси (1963), драматург, який, за його словами, свого часу «помилував» героя, значно загострив образ Аркадія. Попервах такий собі хвалькуватий і зарозумілий чинуша, який під завісу щиро кається у «гріхах» і йде «починати життя спочатку», у другій редакції постає жорстоким і підступним ділком, значно тоншим і небезпечнішим у своїх діях і помислах. Цим самим драматург підкреслив живучість і пристосовництво людців подібного типу.

Крім того, певна історична відстань і нові суспільні оцінки змусили Корнійчука переглянути свої попередні, «ідеалізовані» уявлення про спільність дій усіх персонажів проти того соціального явища, яке втілює Аркадій. Драматург переконливо доводив, що позиція Платона — це позиція більшості, це панівна ідейно-психологічна тенденція всього радянського суспільства. Саме тому Кречет знаходить підтримку і розуміння у друзів і колег — від Береста й професора Голубовича до скромного терапевта Бублика .й санітарки Христини Архипівни. Сила Кречета саме і вбачалася в його зв’язках з людьми, в тому, що він виражає передові суспільні ідеали. Платон не поодинокий, романтизований герой, а кращий представник свого народу. Та масові репресії часів сталінщини, загрозливе засилля таких безпардонних «діячів» у наступні роки вибивали реальний грунт з-під подібного ідилічного тлумачення духовного стану суспільства.