Драматичні твори

А між тим театральне життя на Україні кінця 20-х років було позначене високими творчими здобутками. Тоді «прогриміла по всій Україні», за словами А. Луначарського, п’єса М. Куліша «97», тоді уже була написана «Комуна в степах» та ряд інших драм, що викликали гарячі дискусії. Революційна тематика зазвучала в творах І. Кочерги, Я. Мамонтова, М. Ірчана, активно дебютували молоді творчі сили — І. Микитенко й Л. Первомай-ський, нову дійсність відбивали у своїх драмах І. Дніпровський, Д. Бедзик, В. Минко. На сценах численних українських театрів з великим успіхом ставилися такі первістки нової радянської драматургії, як «Любов Ярова» К. Треньова і «Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова, «Розлом» Б. Лавреньова і «Заколот» Д. Фурманова. Читача і глядача зацікавлювали твори. В. Катаева, О. Безименського, Вс. Вишневського, В. Кіршона та ін.,— саме твори соціальні, спрямовані на суспільні й політичні проблеми, виразно забарвлені й «колір» революції.

Ранні п’єси О. Корнійчука показові як етап становлення і формування особистості письменника. Різні за змістом і тематикою, вони мають ту внутрішню єдність, яка дає змогу говорити і про світоглядну, і про стильову домінанту молодого драматурга. Особливо помітна їх гостра конфліктність: драматургічна колізія відбиває непримиренний класовий антагонізм, який Корнійчук посилено педалює. Двобій двох світів — новонародженого, революційного* і скинутого, але не добитого ще старого світу власництва (згадаймо, як його ретельно добивали в кінці 20-х та в 30-х роках!) — в кожній з п’єс розглядається під різним кутом зору: відкритих класових битв, політичних та економічних зіткнень, спільних для пролетарів усього світу («Штурм»), відвертих і прихованих ідеологічних виступів буржуазно-націоналістичного охвістя розгромленої контрреволюції («Кам’яний острів»), полярного розмежування між пролетарською і буржуазною культурою в царині мистецтва («На грані»), нелегкого, болісного виборювання нових форм соціалістичного побуту («Фіолетова щука»). Зрештою, в усіх випадках згадані п’єси відбивали складні процеси перебудови суспільної свідомості, утвердження нового, комуністичного світогляду і моралі, які втілювали нові герої — представники класу переможців, робітники. Ідейно-політична визначеність молодого письменника виявилась уже в ранніх творах тією найголовнішою якістю його драматургічного хисту, яка стала провідною в усій подальшій творчості Корнійчука. Разом з тим ці твори засвідчили стійкі реалістичні основи естетичних поглядів драматурга, органічне засвоєння ним традицій класичної спадщини.

Період становлення Корнійчука-драматурга був досить короткочасним. Вже 1933 р. він пише драму «Загибель ескадри», що принесла йому широке визнання. І далі, протягом наступних десяти років, він створив ще 8 п’єс, більшість з яких стали етапними не тільки для самого Корнійчука як письменника, а й загалом для української, а певною мірою — і всієї радянської драматургії. «Загибель ескадри» і «Платон Кречет», «Правда», «В степах України», уславлений «Фронт» — усе це твори, в яких автор прокладав свої шляхи в освоєнні нової радянської дійсності, в художньому осмисленні багатьох злободенних проблем і колізій; це п’єси, що збагатили поетику драми, стали надбанням і своєрідним еталоном молодого радянського мистецтва.