Джералдова гра

Але все ж таки вона тікає. Одна за одною на виду під світлом фар з’являлися й зникали позаду пам’ятки, які вона з роками вивчила: крупна каменюка з розколотою верхівкою, зарослі ворота з прибитою вицвілою табличкою «ПРИТУЛОК УТІКАЧА», викорчувана ялина, сперта на шеренгу інших ялиць, наче величезний п’янчуга, якого тягнуть додому дрібніші, жвавіші друзі. П’яна ялина була лише за третину милі від Бей-лейн, а звідти до автостради лише дві милі.

— Я з усім упораюся, якщо розслаблюся, — сказала Джессі й великим пальцем правої руки дуже обережно ввімкнула радіо.

З чотирьох боків автомобіль заповнив м’який, величний і, що найважливіше, раціональний Бах.

— Розслабся, — повторила собі вона вже голосніше. — Висковзуйся.

Навіть останній шок — сліпучі помаранчеві очі собаки — відходив, хоча Джессі відчувала, як її починає трусити.

— Жодних проблем узагалі, якщо розслабишся.

Саме це вона й робила, так — мабуть, навіть занадто розслабившись, якщо чесно. Стрілка спідометра заледве торкалася позначки 10 миль/год. Надійна замкнутість у знайомому оточенні власного автомобіля чудово підіймала тонус — Джессі вже була подумала, чи не лякалася вона весь час перед тим звичайних тіней, — але це дуже недоречний час, щоб почати сприймати щось як належне. Якщо хтось і був у будинку, він («воно», — наполіг якийсь глибший голос, апотеоз усіх НЛО), мабуть, скористався якимись іншими дверима й вийшов з будинку. Цілком можливо, що він і зараз переслідує її. Цілком навіть можливо, якщо вона й далі волочитиметься зі швидкістю десять миль на годину, справді рішучий переслідувач може її й наздогнати.

Джессі перевела погляд на дзеркало заднього огляду, щоб переконати себе, що ця думка — лише параноя, спричинена шоком і виснаженням, але тут відчула, як серце в грудях завмерло й провалилося. Ліва рука впала з керма й приземлилася на коліна, зверху на праву. Це мало б капець як болiти, але болю не було — зовсім-зовсім.

Незнайомець сидів на задньому сидінні, притискаючи свої химерно довгі долоні до боків голови, наче мавпа, що не чує злого. Його чорні очі зорили на неї з піднесено порожнім інтересом.

«Ти бачиш… я бачу… МИ бачимо… це все лише тіні!» — крикнула Періжечок, але цей крик був навіть не далеким. Здавалося, його джерело перебувало на іншому кінці всесвіту.

А ще це неправда. Джессі бачила в дзеркалі не просто тіні. Те створіння, що сиділо там, було закутане в тіні, правильно, але не складалося з них. Вона бачила його обличчя: випнуте чоло, круглі чорні очі, тонке лезо носа, пухкі безформні губи.

— Джессі! — екстатично прошепотів космічний ковбой. — Нора! Рут! Ну й вечорочок! Гарбузовий Періжочок!

Очі, що прикипіли до дзеркальця, побачили, як пасажир повільно нахиляється вперед, побачили, як його роздуте чоло киває Джессі над правим вухом, ніби створіння збиралося розповісти їй якусь таємницю. Джессі побачила, як товсті губи зісковзують із вистромлених безбарвних зубів у гримасній млявій посмішці. Саме в цю мить і почався останній розрив розуму Джессі Берлінґейм.

«Ні! — закричав її власний голос, тонкий, наче у вокалістки зі старої подряпаної платівки 78-ки. — Ні, будь ласка, ні! Це нечесно!»

— Джессі! — Смердючий віддих, гострий, як тертка, й холодний, наче повітря в м’ясосховищі. — Норо! Джессі! Рут! Періжечку! Господинько! Джессі! Мамцю!

Вирячені очі відзначили, що довге бліде обличчя вже наполовину зарилося їй у волосся, а вищирений рот мало не цілує у вухо, раз за разом шепочучи свою солодку таємницю:

— Джессі! Норо! Господинько! Періжечку! Джессі! Джессі! Джессі!

В очах вибухнуло щось біле, і після цього спалаху залишилася велика темна діра. Полинувши в неї, Джессі подумала останню зв’язну річ: «Не варто було дивитися — воно мені спалило очі».

Непритомніючи, вона повалилася вперед на кермо. Коли «мерседес» врізався в одну з великих сосон, що оточували цей відтинок дороги, ремінь безпеки заблокувався й смикнув її назад. Аварія спричинила б активацію подушок безпеки, якби «мерседес» був новішою моделлю, оснащеною цією системою. Удар був не настільки сильний, щоб завдати шкоди двигунові чи навіть зупинити його роботу. Стара добра німецька скрупульозність знову тріумфувала. Бампер і решітка погнулись, а значок на капоті перекособо­чився, але двигун продовжував собі працювати вхолосту.

Хвилин через п’ять мікрочип у приладовій панелі відчув, що двигун уже достатньо теплий, щоб увімкнути обігрівач. Вентилятори під панеллю м’яко загули. Джессі сповзла набік на водійські дверцята, де лягла, притиснувшись щокою до вікна, ніби втомлена дитина, що зрештою здалася й заснула, щойно до бабусиного дому лишилося здолати онде наступний пагорб. Над нею в дзеркальці заднього огляду відбивалися порожнє заднє сидіння й порожня, залита місячним сяйвом автосмуга позаду.

35