Джералдова гра

— Не переймайся, Томе. Хоче вона лишитися тут з тобою? Нехай. Без її товариства нікому гірше не стане. І так скублася б із сестрою й нила, чого це їй кажуть слідкувати за Віллом. Постійно скрипіла б, іншими словами.

— Саллі, Джессі майже ніколи не ниє і дуже добре…

— Ой, та ти ж не бачиш її! — крикнула Саллі Мейгут, і від злоби в її голосі Джессі зіщулилася в кріслі. — Богом клянуся, іноді ти поводишся так, наче вона твоя дівчина, а не донька!

Цього разу довга павза належала батькові, і коли він заговорив, то голос був м’який і холодний.

— Ти щойно сказала дуже мерзенну й нечесну дурницю, — зрештою промовив він.

Джессі сиділа на терасі, споглядала вечірню зорю й відчувала, як відчай поглиблюється до чогось схожого на страх. Раптом вона відчула потребу знову скрутити долоню, схопити в дірочку з пальців зірку — цього разу хай усе повернеться навспак, починаючи з того, як вона попро­сила татка, аби він зробив так, щоб завтра Джессі залишилася в Сансет-Трейлз із ним.

Тоді почувся звук, з яким мама відсунула крісло.

— Прошу вибачення, — сказала Саллі, й хоча її голос зараз звучав люто, Джессі здалося, що також у ньому вчувається переляк. — Нехай залишається з тобою завтра, якщо ти так цього хочеш! Добре! Будь ласка!

Тоді звук, із яким її підбори поспішно поцокали геть, а за мить — циньк батькової «зіппо», коли він і собі закурив.

На терасі Джессі відчула, як до очей стрибнули теплі сльози — сльози сорому, болю й полегшення від того, що суперечка завершилася до того, як стало ще гірше… бо хіба ж вони з Медді не помітили, що суперечки між батьками останнім часом стали як голоснішими, так і запеклішими? Що прохолода між ними опісля розтає набагато довше? Це ж неможливо, щоб вони…

«Ні, — перебила вона себе ще до того, як думка повністю сформувалася. — Ні, неможливо. Взагалі неможливо, тому просто заткнися».

Може, якщо змінити середовище, то зміниться й настрій. Джессі підвелася, почовгала по сходах тераси й спусти­лася стежкою до прибережної смуги озера. Там вона присіла й кидала камінці у воду, доки через пів години її не знайшов тато.

— Замовляю на завтра бургери «Затемнення» на двох на терасі, — сказав він і поцілував її збоку в шию. Він уже поголився, тож підборіддя було гладеньке, але все одно по спині їй знову пробіг той слабенький смачний дрож. — Усе залагодили.

— Вона розізлилася?

— Нєа, — радісно сказав батько. — Сказала, що їй будь-який варіант підходить, бо ти вже й так виконала всі свої обов’язки за тиждень і…

Джессі забула про попередній здогад, ніби він знає набагато більше про акустику вітальні-їдальні, ніж удає, і щедрість його брехні так глибоко торкнулася її, що вона ледь не розридалася. Вона обернулася до нього, обвила шию руками й почала покривати щоки й губи шаленими дрібними поцілунками. Першою його реакцією був подив. Його руки смикнулися назад і на коротку мить торкнулися маленьких ґульок її грудей. Джессі знову пройняло тремтливе відчуття, але цього разу сильніше — мало не до болю, наче шок, — а разом з ним, ніби дежа вю, прийшло повторюване відчуття дивних суперечностей дорослого життя: світу, де завжди, коли тобі того хочеться, можна замовити м’ясиво з ожиною чи яйця, смажені в лимонному соку… і де певні люди так і роблять. Тоді його руки огорнули її, міцно притиснулися до лопаток, тепло обійняли, і якщо й затрималися на неналежному місці на мить дов­ше, ніж варто було, Джессі цього майже не помітила.

— Я люблю тебе, татусю.

— І я тебе люблю, Періжечку. Сто тисяч мільйонів.

16

День затемнення займався спекотно й задушливо, але відносно ясно — синоптики попереджали, що побоювання низьких хмар, які можуть затулити сонячне явище, мабуть, будуть безпідставними, принаймні на заході Мейну.

Близько десятої Саллі, Медді й Вілл вирушили, щоб встигнути на автобус Сонцепоклонників із Дарк-Скор (Саллі мовчки холодно цмокнула Джессі в щоку, перш ніж піти, і Джессі відповіла тим же), залишаючи Тома Мейгута з дівчинкою, яку його дружина минулого вечора назвала «скрипучим колесом».

Джессі перевдяглася з шортів і футболки «Кемп Оссіппі» в новий сарафан, той, що гарний (це якщо вас не ображають червоно-жовті смуги, такі яскраві, що мало не кричать), але також надто тісний. Вона нанесла мазок Меддіного парфуму «Май Сін», трішки скористалася материним дезодорантом «Йодора» й наклала свіжий шар помади «М’ятний ням-ням». І хоч вона ніколи раніше не затримувалася перед дзеркалом, гаючись із собою (то було мамине слово, як-от у реченні «Медді, досить вже там гаятись із собою, ходи сюди!»), Джессі витратила час, щоб підібрати волосся, бо тато якось зробив їй комплімент саме про цю зачіску.