Читаем Джералдова гра полностью

– Джералде, я просто не…

– …не маєш настрою? Оце так пасаж. Я спеціально на цілий день звільнився. А якщо ми тут лишимося на ніч, то і завтрашній ранок доведеться розчистити. – Він якусь мить міркував про це, після чого повторив: – Ти казала: «Звучить цікаво».

Вона почала розгортати свої виправдання, ніби старі й затерті карти в покері («Так, але зараз у мене болить голова. Так, але зараз у мене ті гадські передменструальні болі. Так, але я жінка, тому маю право передумати. Так, але тепер, коли ми тут, у цій безлюдній відстороні, ти мене лякаєш, ти мене перелякав, о превеликий, прекрасний варваре мій»), побрехеньки, що йому підгодовували або хибні уявлення, або его (часто це взаємозамінні речі), та не встигла Джессі вибрати карту, хоч якусь, озвався той новий голос. Це вперше він заговорив з її вуст, і Джессі захоплено відзначила, що в повітрі він звучить точнісінько так само, як і в неї в голові: сильно, сухо, рішуче, впевнено.

А ще він був незвично знайомим.

– Ти маєш рацію. Мабуть, я справді так сказала, але я мала на увазі, що цікаво тікати за місто з тобою так, як колись, до того як ти став серйозним босом, як інші типи А[10]. Я подумала, що було б непогано, якби ми трохи пововтузилися, тоді посиділи на терасі й насолоджувалися тишею. Може, пограли б трохи в скрабл, коли сонце зайде. То як, Джералде, це моє правопорушення дає підстави для судового переслідування? Як думаєш? Скажи, бо я дуже хочу знати.

– Але ти сказала…

За останні п’ять хвилин вона різними словами пояснила йому, що хоче звільнитися від цих сраних наручників, а він досі її не відпустив. Нетерплячка переросла в лють.

– Господи, Джералде, мені це перестало бути цікаво майже одразу, як ми почали, і якби ти не був дурним як пень, то зрозумів би це!

– Цей язик твій. Мудрагельний саркастичний язик. Іноді мене так дратує…

– Джералде, коли ти на чомусь зациклюєшся, солодким і приємним голоском до тебе не достукаєшся. Це я винна?

– Я не люблю, коли ти така, Джессі. Взагалі не люблю, коли ти така.

Справи мінялися, з поганих ставали гіршими, а тепер просто жахливими, а найстрашніше те, з якою швидкістю це відбувається. Раптом Джессі відчула сильну втому, і їй згадався рядок зі старої пісні Пола Саймона: «Не потрібна ця скажена любов». У яблучко, Поле. Ти, може, і коротун, але хоч не дурний.

– Знаю, що не любиш. І це нормально, але зараз питання в цих наручниках, а не в тому, наскільки тобі подобається чи не подобається, коли я тобі кажу, що передумала стосовно чогось. Я хочу зняти ці кайданки. Ти мене чуєш?

Ні, сяйнула їй страшна думка. Він не чує. Джералд відстає від неї на крок.

– Ти ж просто така, бляха, непослідовна, така, бляха, саркастична. Я люблю тебе, Джесс, але просто ненавиджу це твоє кляте єхидство. Завжди ненавидів.

Він протер лівою долонею надутий пуп’янок рота й сумно подивився на неї – бідний, обманутий Джералд, нав’ючений жінкою, яка потягла його сюди, в лісову первісність, і зреклася своїх сексуальних зобов’язань. Бідний обманутий Джералд, який досі навіть пальцем не ворухнув, щоб узяти ключі з комода біля дверей у ванну.

На зміну ніяковості прийшло інше – це відчуття кралося в неї за спиною, якщо можна так сказати. Ніяковість перетворилася на суміш люті і страху, яку Джессі відчувала в житті лише раз. Коли їй було близько дванадцяти років, її брат Вілл зробив їй нижній ляпанець на вечірці з нагоди дня народження. Це побачили всі подруги, і вони сміялися. «Ги-ги-ги, дюже шмішно, синьйоре, думаю я». Їй, проте, не було смішно зовсім.

Вілл сміявся найголосніше, так енергійно, що аж зігнувся, поклавши долоні на коліна, а волосся звисало йому над обличчям. Тоді десь рік минув відтоді, як «Бітли», «Роллінґи», «Серчерз» та всі інші стали популярними, тож у Вілла було вдосталь волосся, яке б могло так висіти. Мабуть, воно прикрило йому вид на Джессі, бо він навіть не здогадувався, як вона розлютилась… а він же за звичних обставин чудово розумів її зміни настрою та вдачі. Він сміявся, доки та піна емоцій настільки не переповнила її, що Джессі зрозуміла: вона або щось зробить, або вибухне. Тож вона стиснула кулачок і, коли її любий брат нарешті підняв голову й подивився на сестру, вмазала йому по зубах. Удар збив його з ніг, ніби кеглю для боулінгу, і він голосно розплакався.

Пізніше Джессi переконувала себе, що він плакав радше від несподіванки, ніж від болю, проте знала, навіть у дванадцять років, що це не так. Вона зробила йому боляче, дуже боляче. Нижня губа Вілла тріснула в одному місці, верхня – у двох, і Джессі зробила йому дуже боляче. А чому? Тому що він вчинив щось дурне? Але йому й самому було лише дев’ять того дня, а в такому віці всі діти дурні. Ні, це не через дурість. Це через її страх: якщо вона нічого не зробить із тією гидкою зеленою піною люті й сорому, те шумовиння

(загасить сонце)

Перейти на страницу:

Похожие книги

Агрессия
Агрессия

Конрад Лоренц (1903-1989) — выдающийся австрийский учёный, лауреат Нобелевской премии, один из основоположников этологии, науки о поведении животных.В данной книге автор прослеживает очень интересные аналогии в поведении различных видов позвоночных и вида Homo sapiens, именно поэтому книга публикуется в серии «Библиотека зарубежной психологии».Утверждая, что агрессивность является врождённым, инстинктивно обусловленным свойством всех высших животных — и доказывая это на множестве убедительных примеров, — автор подводит к выводу;«Есть веские основания считать внутривидовую агрессию наиболее серьёзной опасностью, какая грозит человечеству в современных условиях культурноисторического и технического развития.»На русском языке публиковались книги К. Лоренца: «Кольцо царя Соломона», «Человек находит друга», «Год серого гуся».

Вячеслав Владимирович Шалыгин , Конрад Захариас Лоренц , Конрад Лоренц , Маргарита Епатко

Фантастика / Научная литература / Самиздат, сетевая литература / Ужасы / Ужасы и мистика / Прочая научная литература / Образование и наука
Смерть в пионерском галстуке
Смерть в пионерском галстуке

Пионерский лагерь «Лесной» давно не принимает гостей. Когда-то здесь произошли странные вещи: сначала обнаружили распятую чайку, затем по ночам в лесу начали замечать загадочные костры и, наконец, куда-то стали пропадать вожатые и дети… Обнаружить удалось только ребят – опоенных отравой, у пещеры, о которой ходили страшные легенды. Лагерь закрыли навсегда.Двенадцать лет спустя в «Лесной» забредает отряд туристов: семеро ребят и двое инструкторов. Они находят дневник, где записаны жуткие события прошлого. Сначала эти истории кажутся детскими страшилками, но вскоре становится ясно: с лагерем что-то не так.Группа решает поскорее уйти, но… поздно. 12 лет назад из лагеря исчезли девять человек: двое взрослых и семеро детей. Неужели история повторится вновь?

Екатерина Анатольевна Горбунова , Эльвира Смелик

Фантастика / Триллер / Мистика / Ужасы