Джералдова гра

Він серйозно і вдячно кивнув, і цей жест чудово ужився з тією страшною посмішкою.

– Це чудово, Джессі. Оце все. Ти могла б акторкою бути. Або дівчиною за викликом. З тих, дорожчих. – Він повагався, тоді додав: – Це типу комплімент.

– Господи, що ти мелеш?

Але Джессі непогано усвідомлювала, що знає відповідь. Тепер вона по-справжньому злякалася. У спальні щось лихе вирвалося з-під контролю. І розкручується, ніби чорна дзиґа.

Проте вона також була люта – така ж, як у день, коли Вілл її ляснув.

Джералд буквально засміявся.

– Що я мелю? Я тобі мало не повірив. Ось що я мелю.

Він опустив руку їй на праве стегно. А тоді знову заговорив, енергійно й химерним чином по-діловому:

– То як, ти їх сама розведеш, чи це мені зробити? Це також частина гри?

– Відпусти мене!

– Відпущу… потім.

Він викинув уперед другу руку. Цього разу вщипнув праву грудь, та так сильно, що нервові закінчення спалахнули білими іскорками аж по всьому стегну.

– А зараз розведи свої чудові ніжки, горда красуне моя!

Джессі уважніше роздивилася його й побачила страшну річ: він знає. Джералд знає, що вона не прикидається, ніби не хоче продовжувати.

Він знає, але вирішив не знати, що знає. Людина так може?

«Ще й як, – відповів прямолінійний голос. – Коли ти велике, доскочисте цабе в найбільшій на північ від Бостона й на південь від Монреаля юридичній компанії корпоративного права, думаю, ти можеш знати все, що захочеш, і не знати теж усе, що не захочеш. Думаю, в тебе тут більша проблема, дорогенька. Така проблема, через яку закінчуються шлюби. Краще зціп зуби й примружся, бо мені здається, тебе очікує одне пиздецьке щеплення».

Та посмішка. Гидка, зла посмішка.

Вдає невідання. І з такою силою, що потім зміг би пройти перевірку на детекторі брехні з цього приводу. «Я думав, що все те – частина гри, – сказав би Джералд, весь такий ображений і круглоокий. – Я серйозно так думав». А якщо вона натисне, чавлячи його своїм гнівом, він зрештою спуститься до найстарішої захисної стратегії… і огорнеться нею, ніби ящірка в тріщині каменю: «Тобі ж сподобалося. Я знаю, що сподобалося. Просто визнай це».

Прикривається невіданням. Знає, але все одно планує продовжувати. Він прикував її до ліжка, зробив це з її ж допомогою, а тепер, бля пиздець, навіщо товкти воду в ступі, тепер він збирається її зґвалтувати, по-справжньому зґвалтувати, поки грюкають двері, гавкає собака, ричить бензопила, а на озері йодлем клекоче гагара. Він дійсно збирається це зробити. Канєшно, пацани, ги-ги-га-га, якщо вона не брикала під тобою, як та вужиця на пательні, то ти, щитай, і не їбався ніколи. А якщо вона таки поїде до Медді, коли його сеанс приниження закінчиться, то Джералд наполягатиме, що про зґвалтування навіть і не думав.

Він поклав свої рожеві долоні їй на стегна й почав розводити ноги. Джессі не пручалася. Принаймні на якусь мить вона була надто нажахана й шокована всім цим дійством, щоб особливо пручатися.

«І це найправильніша поведінка, – озвався всередині більш знайомий голос. – Просто полеж собі тихенько, й хай він спустить своє молочко. Зрештою, навіщо робити з цього проблему? Він це вже тисячу разів робив, і ти ніколи від цього не вертала. Якщо раптом забула, вже минуло добряче років, відколи ти була скромною незайманкою».

А що станеться, якщо вона не послухається й не дотримається поради того голосу? Яка альтернатива?

Ніби у відповідь на це запитання у голові в неї виникла жахлива картинка. Джессі побачила себе, яка дає свідчення в суді в шлюборозлучних справах. Вона не знала, чи в Мейні ще є такі суди, проте це ніяк не затьмарювало образу. Вона побачила, що одягнута в костюм консервативно-рожевого кольору від Донни Каран, а під костюмом – персикова блузка. Коліна й щиколотки – строго близько зведені. На колінах – біла сумочка-клатч. Джессі побачила, як відповідає судді, схожому на небіжчика Гаррі Різонера[11], мовляв, так, вона справді супроводила Джералда до їхнього літнього будиночка з власної волі, так, також із власної волі дозволила йому прикувати себе до ліжка двома парами наручників «Кріґ», і так, як на те пішло, вони вже грали в такі ігри раніше, хоча в будиночку на озері – ніколи.

Так, ваша честь. Так.

Так, так, так.