Читаем Джералдова гра полностью

Поки Джералд продовжував розводити їй ноги, Джессі почула, як сама відповідає судді, схожому на Гаррі Різонера, про те, як вони почали з шовкових шарфів, і про те, як вона дозволила грі тривати, від шарфів до мотузок, а згодом і кайданок, хоча це її швидко втомило. Фактично остогидло. Остогидло настільки, що Джессі дозволила Джералдові відвезти її за шістдесят три милі з Портленда до озера Кашвакамак у будній день у жовтні. Настільки опротивіло, що вона знову дозволила йому прикувати себе, наче пса. Настільки воно набридло, що на ній були лише нейлонові трусики, такі просвітчасті, що крізь них можна читати рекламну рубрику «Нью-Йорк Таймс». Суддя в усе це повірить і глибоко їй співчуватиме. Звісно ж. А хто б не співчував? Джессі бачила, як стоїть на місці для свідчень і говорить: «Отже, я лежала на ліжку, прикута до нього, на мені не було нічого, крім трусиків від “Вікторія Сікрет”, і я усміхалась, але в останню хвилину передумала, і Джералд знав про це, тому це зґвалтування».

Так, сер, саме так воно й буде. Мамою клянуся.

Розвіявши цю жахливу фантазію, Джессі побачила, що Джералд смикає її за труси. Він стояв на колінах у неї між ногами, обличчя таке вчене, що виникала спокуса подумати, ніби він планує складати кваліфікаційний іспит на звання адвоката, а не взяти свою неохочу дружину. По підборіддю з середини товстої нижньої губи збігав ручай білої слини.

«Дозволь йому, Джессі. Нехай спустить своє молочко. Це через те, що в яйцях, він сходить з розуму, сама знаєш, лише тому. Вони всі від цього дуріють. Коли він позбудеться цього, зможеш знову з ним поговорити. Зможеш розібратися з ним. Тому не влаштовуй бучу… просто полеж собі й дочекайся, доки він вижене біса».

Гарна порада, і, мабуть, вона дотрималася б її, якби не присутність чогось нового всередині. Ця безіменна новоприбула, очевидно, вважала, що звичне джерело порад Джессі – голос, який вона з роками звикла називати Господинька Берлінґейм, – насправді сцикуха найвищої проби. Джессі ще могла дати речам іти своєю чергою, проте одночасно сталися дві події. По-перше, вона усвідомила, що, хоч руки й прикуті до ліжка, ноги вільні. Тільки-но вона це зрозуміла, цівка слини звисла Джералдові з підборіддя. Вона якусь мить там повисіла, видовжуючись, а тоді впала Джессі на живіт, одразу над пупком. Щось у цьому відчутті було знайоме, і її охопило жахливої сили дежавю. Кімната навколо ніби потемніла, наче всі вікна, включно зі стельовим, замінили на панелі тонованого скла.

«Це його кінча, – подумала вона, хоча й чудово знала, що це не так. – Це його блядська кінча».

Реакція Джессі була націлена не стільки на Джералда, скільки на те мерзенне відчуття, що переливалося з глибини розуму. Цілком буквально вона діяла не роздумуючи, а просто брикнула з інстинктивною панічною огидою жінки, яка усвідомлює: те, що тріпоче, заплутавшись у неї в волоссі, – це кажан.

Вона смикнула ноги до себе, ледь не вціливши правим коліном у його підборіддя, а тоді вистрелила босими ступнями, наче поршнями. Підошва й підйом правої стопи глибоко врізалися йому у випин живота. П’ята лівої вдубасила по твердому кореню пеніса та яєчках, що звисали, наче бліді стиглі фрукти.

Джералд хитнувся назад, дупа опустилася на грубі безволосі литки. Він закинув голову назад, обличчям до стельового вікна й білої стелі, що світилася сонячними зайчиками, і високо й хрипко закричав. Водночас на озері знову скрикнула гагара, ніби диявольськи заперечуючи. Джессі все це прозвучало, мов одна людина в парі співчуває іншій.

Джералдові очі вже не були звужені, та й не світилися також. Вони були широко розплющені, блакитні, як сьогоднішнє бездоганне небо (думка про те, щоб побачити те небо над по-осінньому порожнім озером, стала вирішальним чинником, коли Джералд потелефонував з офісу й сказав, що відклав справи і чи не хотіла б вона з’їздити в їхній літній будинок принаймні на день, а можливо, лишитися на ніч), і світилася в них лише зболена лють, на яку Джессі було важко дивитися. Обабіч шиї випиналися шворки сухожиль. Джессі подумала: «Я їх не бачила ще з того дощового літа, коли він покінчив із садівництвом і вибрав собі натомість інше хобі – “Джей Дабл’ю Дент”[12]».

Його крик почав слабшати. Здавалося, ніби хтось із дистанційним пультом від Джералда збавляє звук. Звісно, це не так, бо він кричав якось немислимо довго, секунд тридцять, і вже став видихуватися. «Я, мабуть, добряче йому вмастила», – подумала Джессі. Червоні крапочки на щоках і прокіс на лобі набирали фіолетової барви.

«Так! – злякано заголосила Господинька. – Ти справді дуже сильно його вдарила!»

«Ага, нормально так зацідила, правда?» – вдоволено відзначив новий голос.

«Ти вдарила свого чоловіка по яйцях! – закричала Господинька. – Заради Бога, яке ти маєш право так робити? Яке ти маєш право навіть жартувати про це?»

Перейти на страницу:

Похожие книги

Агрессия
Агрессия

Конрад Лоренц (1903-1989) — выдающийся австрийский учёный, лауреат Нобелевской премии, один из основоположников этологии, науки о поведении животных.В данной книге автор прослеживает очень интересные аналогии в поведении различных видов позвоночных и вида Homo sapiens, именно поэтому книга публикуется в серии «Библиотека зарубежной психологии».Утверждая, что агрессивность является врождённым, инстинктивно обусловленным свойством всех высших животных — и доказывая это на множестве убедительных примеров, — автор подводит к выводу;«Есть веские основания считать внутривидовую агрессию наиболее серьёзной опасностью, какая грозит человечеству в современных условиях культурноисторического и технического развития.»На русском языке публиковались книги К. Лоренца: «Кольцо царя Соломона», «Человек находит друга», «Год серого гуся».

Вячеслав Владимирович Шалыгин , Конрад Захариас Лоренц , Конрад Лоренц , Маргарита Епатко

Фантастика / Научная литература / Самиздат, сетевая литература / Ужасы / Ужасы и мистика / Прочая научная литература / Образование и наука
Смерть в пионерском галстуке
Смерть в пионерском галстуке

Пионерский лагерь «Лесной» давно не принимает гостей. Когда-то здесь произошли странные вещи: сначала обнаружили распятую чайку, затем по ночам в лесу начали замечать загадочные костры и, наконец, куда-то стали пропадать вожатые и дети… Обнаружить удалось только ребят – опоенных отравой, у пещеры, о которой ходили страшные легенды. Лагерь закрыли навсегда.Двенадцать лет спустя в «Лесной» забредает отряд туристов: семеро ребят и двое инструкторов. Они находят дневник, где записаны жуткие события прошлого. Сначала эти истории кажутся детскими страшилками, но вскоре становится ясно: с лагерем что-то не так.Группа решает поскорее уйти, но… поздно. 12 лет назад из лагеря исчезли девять человек: двое взрослых и семеро детей. Неужели история повторится вновь?

Екатерина Анатольевна Горбунова , Эльвира Смелик

Фантастика / Триллер / Мистика / Ужасы