Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Кларк терпляче відповідала, що йде від персонажів, а не від сюжетів чи ідей; і так уже сталося, що до неї прийшов Джонатан, а не Джоанна Стрейндж. Але була й важливіша причина: і жінок, і слуг Кларк намагалася зобразити такими, як вони з’являлися в романах XIX століття — чи в Остін, чи в Дікенса, неважливо. Вона відчувала, що поява магії вже достатньо віддаляє її світ від нашого, а якби там ще й почали обговорювати сучасні проблеми, читачам важко було би повірити в реальність зображуваного: тоді роман ґрунтувався би на двох суттєвих відхиленнях від звичної для нас реальності, й контраст між історичною Англією та країною Фейрі значно послабився б. Ґеорґіанську Англію, зрештою, показано так, як її бачили герої — тобто люди того часу; перетворювати книгу на дзеркало, спеціально створене для того, щоб у ньому відображалися проблеми й інтереси кінця XX століття, було би й історичною, і психологічною помилкою. «Політика» в романі є, проте в її основі — не класова боротьба і не боротьба між чоловіками та жінками, а контраст між північною та південною Англією, і «революція», що відбувається у фіналі, — не соціальна чи політична, а просто магічна[414].

До цього ми ще повернемося, а зараз просто зазначу: «Стрейндж і Норрелл» — не лише книга, дія якої відбувається в Англії: це книга про Англію як таку і про англійську магію, або ж магію Англії.

Англія, — нагадала Кларк, роз’яснюючи свій задум критикам, — це суцільні протиріччя. Стрейндж — досконалий англієць, але ж він наполовину шотландець, народжений на кордоні з Вельсом. Веллінґтон, англійський генерал, народився в Дубліні й зневажав Ірландію. Навіть Король Крук — норман, вихований у Фейрі.

То що ж воно таке — Англія?

Роман дає пряму й чітку відповідь. Згадаймо, з чого Кларк почала його створювати: з усвідомлення, що Англія — це ландшафт.

Як зауважила сама письменниця, у фентезі часто зустрічається звеличення малих, як-от гобітів (аналог у «Стрейнджі та Норреллі» — доля Стівена Блека). Проте буває і навпаки — і для Кларк це навіть цікавіше: героїв не звеличують, а сумиряють, як це робить льюїсівський Аслан з усіма, кого зустрічає. Ми звикли вважати себе центром світобудови, але це не так. «Література надто часто звертається лише до людського життя. Але світ, як мені здається, — набагато більший». «Наприкінці книги я хотіла дати голос не знедоленим, а ландшафту».

Українським читачам це має бути нескладно зрозуміти й відчути. Врешті-решт, і наша література надто часто зверталася до соціального, ігноруючи інші рівні буття; і в нас є потужна «химерна» традиція; і ми маємо принаймні два романи про змаління і зростання людини, що стає частиною ландшафту, — «Подорож ученого доктора Леонардо…» Майка Йогансена та «Ворошиловград» Сергія Жадана.

«Пагорби і дерева, дощ та історії», — каже Кларк: ось що таке Англія. Показово, що «історії» опиняються в тому ж ряду, що й пагорби, бо магію, котра би сприймалась як щось природне в усіх сенсах слова, можна вибудувати (чи пригадати) лише на основі того, що завжди є і було, — тобто фольклору і міфу.

Толкін не раз шкодував, що в Англії немає своєї міфології, та спробував її створити. Тож Ґейман дещо помиляється, протиставляючи «Середземному» Толкіну «англійську» Міррліз: Англія лежить в основі й толкінської міфології, інколи залишаючись лише в чернетках, інколи виходячи на поверхню, як-от в описах Ширу.

Те, що для системно мислячого професора (та й взагалі для фольклористів) було бідою, для Кларк стало благословенням: якщо стародавній, аутентичний англійський фольклор зберігся лише уривками, це означає, що ми можемо його «домислити». Так робили романтики — сучасники Стрейнджа і Норрелла, вигадуючи то древніх богів, то прадавні рукописи; так робить і Сюзанна Кларк.

Основним джерелом для неї стали праці славетної англійської фольклористки Кетрін Бріґґс — передовсім її «Словник фейрі» (1976). Бріґґс, здається, вірила в існування ельфів, але як дослідниця залишалася агностиком і не робила свою віру частиною наукових праць. Проте вона так ретельно і з таким непідробним захватом переповідала старі й нові історії про зустрічі з Добрим Народом, що сумнівів у читачів лишалося небагато. У книжках Бріґґс магія — це те, з чим ти можеш зустрітися просто посеред англійського поля, просто посеред XX століття; це «двері в стіні» зі знаменитого оповідання Герберта Веллса. Це ж відчуття ми знаходимо і в романі Кларк.