Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

— Саме так. У ці дні магія лишилася головним чином у книжках. Більшість із написаного, звісно ж, цілковита маячня. Мало хто так добре розуміє, скільки нісенітниць пішло в друк. Але й корисного чимало. Мене аж подив бере, як усе починає розвиднюватись, навіть коли знаєш так мало…

М-р Норрелл помалу підкрадався до улюбленої теми, але джентльменові з будяковим волоссям терпець уже урвався. Він не мав часу слухати інших, а тому перебив:

— Я перший з мого роду, хто постав перед твоїми очима?

— О, так!

Відповідь, здавалося, удовольнила джентльмена з будяковим волоссям. Він усміхнувся:

— Значить так! Якщо я погоджусь повернути цю юну леді до життя, яка мені дістанеться винагорода?

М-р Норрелл прокашлявся:

— Як-к-ка винагорода?.. — хрипко перепитав він.

— О! Це вирішити просто! — вигукнув джентльмен із будяковим волоссям. — Мої бажання найскромніші в світі. На щастя, мені геть байдуже до багатств, мене не поймає мерзенний гонор. Правду кажучи, від моєї пропозиції більше виграєш ти, — бо такий уже я некорисливий! З твоєї ласки я просто хотів би стати тобі помічником у всіх починаннях, дорадником і провідником по науці. О! А ще ти маєш подбати про те, щоб весь широкий світ дізнався про мою участь в усіх твоїх найбільших діяннях!

М-рові Норреллу на вигляд стало зле. Він кашлянув і пробурмотів собі щось під носа про щедрість джентльмена:

— Якби я належав до того роду магів, які воліють усі свої справи ввіряти іншій особі, безперечно, така пропозиція стала би прийнятна. Та на жаль… Боюся… Одним словом, я не думав про найм. Жодної особи вашого роду-племені. Це вперше і востаннє.

Довга пауза.

— Дуже невдячно з твого боку! — холодно промовив джентльмен. — Я морочу собі голову, прибуваю на цей заклик. Від щирого серця вслухаюсь у тоскні твої слова. Зношу всі порушення магічної пристойності та етикету. Щоб зараз було знехтувано моєю допомогою? Решта магів, між іншим, ішли на справжні тортури, коли домагалися моєї помочі. Можливо, мені варто переговорити з кимсь іншим. Можливо, цей маг краще знає, як годиться звертатися до особи мого рангу та маєтностей. — Джентльмен озирнувся навсібіч. — Не бачу його. Де він?

— Де хто?

— Інший.

— Хто інший?

— Чарівник!

— Чарів… — М-р Норрелл не договорив, і слово зірвалося з його вуст недосказаним. — Ні-ні! Немає ніякого іншого чарівника! Я єдиний. Запевняю — я тільки один. З чого ви взагалі взяли?..

— Звичайно ж, є інший маг! — заявив джентльмен, немовби сміховинно було заперечувати таку очевидність. — Це ж твій найближчий друг!

— У мене немає друзів, — відказав м-р Норрелл.

Він був украй спантеличений. Про кого говорить цей фейрі? Чилдермасса? Ласеллза? Дролайта?

— Такий рудоволосий. Носатий. І справжнє чванько — як і всі англійці! — виголосив джентльмен із будяковим волоссям.

Дарма. Чилдермасс, Ласеллз і Дролайт — усі вони по-своєму чванливі. Чилдермасс і Ласеллз носаті, проте не руді. М-р Норрелл украй заплутався і тому, зітхнувши, повернувся до головного питання.

— То мені не варто чекати помочі? — запитав він. — Дівчина не вернеться з того світу?

— Я цього не казав! — заперечив джентльмен із будяковим волоссям. У його голосі бриніло щире здивування, що м-р Норрелл узагалі міг таке припустити. — Мушу зізнатися, — правив він далі, — за останні сторіччя мені страх як обридло товариство рідні й челяді. Мої сестри й брати мають багато чеснот, я б їх, не вагаючись, рекомендував, проте є в них і певні вади. Прикро визнавати, але вони люблять вихвалятися, пишатися собою та гоноритись. А ця юна леді, — він показав на міс Вінтертаун, — мала, дозволь запитати, усі звичайні досягнення й чесноти? Була вона чемна? Дотепна? Жвава? Норовлива? Танцювала немов сонячний промінчик? Скакала верхи наввипередки з вітром? Співала, мов ангел? Гаптувала, як Пенелопа? Говорила французькою, італійською, німецькою, бретонською, валійською та багатьма іншими мовами?

М-р Норрелл припустив, що так. Йому здавалося, всі сучасні леді щось таке й робили.

— Значить, вона якнайкраще пасуватиме мені в ролі супутниці! — плеснув у долоні джентльмен із будяковим волоссям.

М-р Норрелл нервово облизав губи.

— Що саме на кону?

— Обіцяй мені половину її життя, і я пристану на твою угоду.

— Половину її життя? — луною повторив м-р Норрелл.

— Половину, — кивнув джентльмен з будяковим волоссям.

— Але що скажуть її друзі, коли дізнаються, що я дав згоду віддати пів її життя? — запитав м-р Норрелл.

— О! Вони про це не дізнаються. В цьому можеш на мене покладатись. Крім того, зараз вона взагалі нежива. А пів життя краще від ніякого.

І справді. Пів життя здавалося значно кращим, ніж його відсутність. За ці пів життя міс Вінтертаун може одружитися з сером Волтером та врятувати його від банкрутства. А значить, сер Волтер зможе довше протриматися на посаді і допомогти м-ру Норреллу з його планом відродження англійської магії. Однак із численних книжок м-р Норрелл знав про те, що такі оборудки англійських магів із представниками цього роду-племені можуть бути облудні. І здавалося, він зрозумів, як саме цей джентльмен намагався його ошукати.