Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Вже те, що не відомі їй особи вважають себе вповноваженими коментувати такі особисті справи, як смерть і воскресіння, що вони дають вихід своїй допитливості в листах, викликало у місис Вінтертаун почуття якнайприкрішого невдоволення; відтак вона, не стримуючись, узялася ганити цих вульгарних невихованих істот, і серу Волтеру довелося вислухати її од першого до останнього слова.

— Мадам, я би радив, — сказав він, — просто не думати про це. Нам, політикам, відомо, що гідність і мовчання — найліпша зброя проти такого нахабства.

— О! Сер Волтере! — зраділа його майбутня теща. — Мене неабияк втішає, що наші з вами думки так часто збігаються! Гідність і мовчання. Нівроку. Нам треба бути дуже оглядними, коли йдеться про страждання нашої сердешної Емми. Від завтра я вирішила ніколи не торкатися цієї теми.

— Можливо, — погодився сер Волтер. — Але я б не вдавався аж до таких крайнощів. Бо, бачте, нам не можна забувати про містера Норрелла. Він назавжди залишиться живим нагадуванням про все, що сталося. Боюся, він тепер часто складатиме нам товариство: після тих послуг, що він їх надав, нам важко буде відплатити йому повною мірою. — Він замовк на мить, а потім його некрасиве обличчя скривилось од усміху: — На щастя, містер Норрелл був настільки ласкавий, що сам пояснив, як, на його думку, особисто мені годиться виявити йому свою вдячність.

Йшлося про розмову, яка відбулася між сером Волтером та м-ром Норреллом о четвертій ранку, коли маг узяв сера Волтера в облогу прямо на сходах, де й розлого описав йому свої плани, як можна магією спантеличити французів у війні.

На це місис Вінтертаун відказала, що, звісно, рада буде виявляти м-ру Норреллу знаки особливої уваги та поваги; всі знатимуть, у якій пошані вона його тримає. Навіть оминаючи його магічну майстерність (що й так було очевидно, тієї ж миті, як він ступив у будинок), він справляв враження порядного старого джентльмена.

— І справді, — погодився сер Волтер. — Одначе зараз для нас найбільший клопіт — це вберегти міс Вінтертаун од надмірних переживань. І саме про це я хотів би говорити з вами. Не знаю вашої думки, але мені здається, весілля годилось би відкласти на тиждень-два.

Погодитися місис Вінтертаун не могла; всі приготування завершено, а святковий бенкет — навіть частково приготований: суп, драглі, варене м’ясо, маринована осетрина тощо вже чекали; то що ж, дати цьому всьому зіпсуватися, а потім знову готувати за якийсь тиждень?

Сер Волтер не дав ради домогосподарським аргументам, а тому запропонував поцікавитися думкою самої міс Вінтертаун, чи відчуває вона в собі досить сили.

Тож вони підвелися з крісел у крижаній вітальні (де велася розмова), рушили на другий поверх до кімнат міс Вінтертаун та поставили її це запитання.

— О! — зраділа вона. — Я ще ніколи так добре не почувалася. У мене стільки сили й завзяття. Дякую. Сьогодні вранці я вже виходила на вулицю. Я нечасто гуляю, бо рідко дужа робити якісь фізичні вправи, та цього ранку кімната мені раптом стала за темницю. Мене потягнуло надвір.

По вигляду сер Волтер збентежився:

— Я би не назвав це мудрим учинком. — Він повернувся до місис Вінтертаун: — Усе було добре?

Місис Вінтертаун вже й рота розкрила відповідати, але її донька лиш розсміялася та згукнула:

— О! Матінка нічого не знали. Можу вас запевнити. Я виходила, поки вона спала. Зі мною ходила Барнарда. Я двадцять разів обійшла Брансвік-сквер. Двадцять![68] Вам випадало коли-небудь чути щось смішніше? Мене охопила така жадоба до ходьби! Бігме, я би навіть була побігла, якби можливо, але в Лондоні це… ну, ви розумієте. — Вона знову сміялася. — Я хотіла йти ще далі, але Барнарда мені не дозволила. Вона страшенно переймався і хвилювався, щоб я не зомліла прямо на дорозі. Стежила, щоб ми нізащо не випускали наш будинок із поля зору.

Вони не зводили з неї очей. Крім усього іншого, це виявилася найдовша репліка міс Вінтертаун, яку досі мав нагоду чути сер Волтер. Дівчина сиділа прямо, з ясним поглядом та здоровим рум’янцем на щоках. Вона випромінювала красу і здоров’я. Радісно гомоніла без упину, веселилася та не приховувала почуттів. М-р Норрелл, складалося враження, не тільки повернув її з того світу, а й обдарував удвічі, а то й утричі більшою життєвою силою, ніж вона мала раніше.

Напрочуд дивна виходила картина.

— Звісно, — погодився сер Волтер, — якщо ви почуваєтеся настільки добре, що ладні піддати себе фізичним навантаженнями, то я певен, нікому й на думку не спаде противитися вашому бажанню; власне, нічого ліпше не додасть вам снаги та не сприятиме вашому здоров’ю й довголіттю, як постійні вправи. Та, водночас, можливо, наразі нерозважливо виходити надвір, нікого про це не попередивши. Для безпеки вам слід гуляти не лише в товаристві Барнарди. Знаєте, від завтра я хотів би й сам мати таку честь.

— Але ж ви такий зайнятий, сер Волтере, — нагадала вона. — У вас чимало урядових справ.

— Маєте рацію, проте…

— О! Мені добре відомо, що у вас повно роботи. Мушу ставитися до цього з розумінням.