Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Дівчина так легко змирилася із цим нехтуванням нею, що він аж розкрив рота, намагаючись їй заперечити. Однак усі її слова були справедливі, тому сер Волтер не зронив ні слова. З найпершого дня, коли він побачив її на прийомі в батській оселі леді Вінселл, він був вражений красою та вишуканістю міс Вінтертаун, відтак одразу прийняв рішення, що добре було би не тільки якнайскоріше, наскільки це дозволяли обставини, взяти з нею шлюб, а й спробувати познайомитися ближче, адже в його душу закралася підозра, що крім грошей, він отримував за дружину справді годящу партію. Серу Волтеру здавалося, що година-дві бесіди з нею дозволять вибудувати підмурки, на яких зросте бездоганний оплот довіри та щиросердості. Він мав великі сподівання, що спілкування віч-на-віч з легкістю підкаже, де лежать спільні симпатії та смаки. І в розмовах уже зринали кілька речей, на які він покладав свої надії. Тож природно, що його чоловіча стать, розум, досвід та знання, набуті за сорок два роки, дозволяли йому спілкуватися мало не на будь-яку тему; свої думки він прагнув повідомити милій дівчині дев’ятнадцяти років, котра, звісно, вислухала б їх зі щирим захватом. Одначе його неймовірна зайнятість на роботі та її кволе здоров’я все ще відкладали цю надцікаву розмову на майбутнє; і от зараз вона повідомила його, що навіть після весілля нічого не зміниться. Схоже, їй це не дошкуляло. Навіть навпаки, з новими силами їй навіть було весело спостерігати, як він плекав ілюзії, що все могло би піти інакше.

На жаль, сер Волтер уже запізнився на зустріч із міністром закордонних справ, а тому взяв праву (цілу) руку міс Вінтертаун та галантно її поцілував; потім пояснив дівчині, як сильно чекає на прийдешній день, коли він стане найщасливішим чоловіком на світі; чемно вислухав (вже тримаючи капелюх) коротку тираду місис Вінтертаун із цього питання і покинув дім, гадаючи розібратися з усім пізніше, власне, як тільки матиме вільний час.

А наступного дня вони й справді повінчалися в церкві святого Георгія на Гановер-сквер. Церемонію відвідали майже всі міністри Його Величності, двоє чи троє герцогів, представників королівської родини, пів десятка адміралів, єпископ і кілька генералів. Однак мені прикро визнавати, що якими би великими й важливими не були для миру й процвітання Держави всі ці люди, того дня, коли сер Волтер Поул одружився з міс Вінтертаун, ніхто не дав би й ламаного пенні за новини про них, адже людиною, яка приваблювала всі погляди, людиною, про котру точилися пересуди між сусідами, став той самий маг — м-р Норрелл.

10 Як складно буває прилаштувати мага

жовтень 1807 року

Сер Волтер вирішив, що представлятиме міністрам магію помалу, поступово привчаючи їх до думки, що м-ра Норрелла варто випробувати у війні. Він боявся опору. Був певен, що м-р Кеннінґ вдасться до сарказму, що лорд Каслрей відмовиться допомагати, а граф Четем з його ідеї просто поглузує[69].

Та всі його страхи виявились безпідставними, і вже незабаром сер Волтер зрозумів, що міністри настільки ж зацікавлені новинами, як і решта люду в Лондоні. Наступного разу, коли кабінет засідав у Берлінґтон-Гаусі[70], вони заявили, що охоче знайшли б роботу єдиному магу в Англії. От тільки ніхто не розумів, яку. Востаннє англійський уряд наймав мага двісті років тому і трохи відвик.

— Мій найбільший клопіт, — пояснював лорд Каслрей, — пошук солдатів у військо, і повірте мені — це завдання непросте. Британці — напрочуд миролюбний народ. Але я вже поклав око на Лінкольншир; кажуть, у Лінкольнширі добірні свині, від яких стають дужими й дебелими. То мені особисто було би найліпше, якби на весь Лінкольншир накласти закляття, і тисячі три-чотири молодих душ умить сповнилися щирим бажанням служити й воювати з французом. — Він тоскно поглянув на сера Волтера: — То може, вашому другу відоме таке закляття?

Цього сер Волтер не знав, але відповів, що поцікавиться в м-ра Норрелла.

Трохи пізніше того самого дня сер Волтер завітав до м-ра Норрелла і поставив йому це запитання. М-р Норрелл був у захваті. Він сумнівався, що коли-небудь раніше комусь спадали на думку схожі чари, тому він попросив сера Волтера переказати лорду Каслрею свої вітання й поздоровлення як людині з найоригінальнішим мисленням. Що ж до того, можливо це чи ні, то він відказав:

— Труднощі полягають у тому, щоб змусити закляття працювати лише в Лінкольнширі й діяти тільки на молодих чоловіків. Існує небезпека того, що в разі успіху (смію підозрювати, успіху неминучого з мого боку) не тільки Лінкольншир, а й кілька суміжних графств цілковито знелюдніють.

Із цією відмовою сер Волтер повернувся до лорда Каслрея.