Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

М-р Ласеллз мав цілковиту рацію, коли поклав провину за все, що відбулося, на місис Вінтертаун. Матір її милості зневажала медиків і не дозволяла їм навіть наближатися до своєї доньки. А от сер Волтер виявився вище таких забобонів і одразу ж послав по м-ра Бейллі[104].

М-р Бейллі був шляхетного шотландського роду і здобув собі славу найвидатнішого представника свого ремесла у столиці. Він написав чимало книг з бучними заголовками і служив Першим лейб-медиком Його Величності. Він завжди мав серйозний вираз обличчя і на знак свого високого становища носив із собою ціпок, увінчаний золотою маківкою. М-р Бейллі одразу прибув на виклик сера Волтера, готовий довести перевагу медицини над магією. Оглянувши її милість, він вийшов з її покоїв. Леді Поул цілком при здоров’ї, мовив він. А так у неї звичайнісінька застуда.

Сер Волтер іще раз пояснив, наскільки сильно перемінилася його дружина всього за кілька днів.

М-р Бейллі замислено поглянув на сера Волтера і сказав, що, певно, зрозумів проблему. Сер Волтер і її милість тільки-но одружилися, еге ж? У такім разі сер Волтер мусить вибачити його, але лікарі зобов’язані говорити те, про що інші радше змовчать. Сер Волтер не звик до життя у шлюбі. І невдовзі зрозуміє, що, побравшись, подружжя часто сваряться. Цього не потрібно соромитися — навіть найвідданіші чоловіки та дружини час від часу не можуть знайти спільної мови. І коли такі суперечки відбуваються, то хтось із подружжя нерідко вдає, ніби він або вона сьогодні нездужає. Нерідко так чинить саме леді. Можливо, щось таки на леді Поул окошилося? Коли це якась дрібничка, там, нове плаття або капелюшок, то, може, варто поступитися її бажанню? Коли ж це щось значне, як-от новий будинок або подорож до Шотландії, то краще було би про це з нею поговорити. М-р Бейллі був переконаний: її милості вистачить здорового глузду.

Запала мовчанка. Здавалося, сер Волтер пильно дивиться на довгий ніс м-ра Бейллі.

— Ми з її милістю не сварилися, — нарешті промовив він.

Ах, по-доброму зітхнув м-р Бейллі. Можливо, серу Волтеру просто здалося, що вони не сварилися. Часто джентльмени не помічають усіх ознак. М-р Бейллі порадив серу Волтеру замислитися. А раптом він сказав її милості щось прикре? М-р Бейллі не судитиме строго, адже йдеться про звичні прикрощі, які супроводжують молодят, коли ті мусять обживатися в перші дні під спільним дахом.

— У леді Поул геть інакша вдача. Вона не якесь там розпанькане дитя!

Аякже-аякже, твердив м-р Бейллі. Та її милість дуже юна, а юні варто дозволяти трохи пустощів. Молоді плечі не носять старих голів, тож і серу Волтеру не варто сподіватися на таке. М-р Бейллі охоче заглиблювався в улюблений предмет. У нього вже напохваті були приклади (з історії та літератури) розважливих чоловіків та жінок, що свого часу в молодості наробили вдосталь дурниць. Та самий лиш погляд на сера Волтера переконав його, що продовжувати в такому самому дусі не варто.

Сер Волтер почувався достоту однаково з ним. Він теж мав що сказати, і немало, і вже був надумав це, однак не відчував під собою певного ґрунту. Чоловік, котрий уперше бере шлюб у віці сорока двох років, надто добре знає, що мало не всі його знайомі набагато ліпше обізнані про сімейне життя і дають собі раду значно краще від нього. Тому сер Волтер обмежився насупленим поглядом на м-ра Бейллі і, позаяк була вже майже одинадцята година, то гукнув запрягати коней у карету, викликав секретаря та велів одвезти себе в Берлінґтон-Гаус де була призначена зустріч із міністрами.

У Берлінґтон-Гаусі він крокував між колон дворика та золоченими вестибюлями. Він піднімався широкими мармуровими сходами під розписаною стелею, у мальованій блакиті небес якої летіла сторчголов або ж і просто розляглася на пухких білих хмаринках тьма богів і богинь, героїв і німф. По дорозі йому кланялися цілі лави напудрених ліврейних лакеїв, аж поки він не дійшов до кабінету, де міністри перебирали папери чи сперечалися між собою.

— Чому ж ви не шлете по містера Норрелла, сер Волтере? — одразу поцікавився м-р Кеннінґ, тільки-но зачув про суть справи. — Я приголомшений, що ви досі цього не зробили. Впевнений, нездужання її милості виявиться легким одхиленням від магічного впливу, що вернув її до життя. М-р Норрелл усе підправить одним маленьким закляттям, і з її милістю знову буде все гаразд.

— Атож! — і собі озвався лорд Каслрей. — Схоже, справи леді Поул уже давно не в руках медиків. Ми з вами, сер Волтере, ходимо по землі з милості Всевишнього, а от її милість — з волі містера Норрелла. Її зв’язок із життям інакший, ніж у решти нас, як із богословського погляду, так, смію припустити, і з медичного.

— Коли хворіє місис Персеваль, — втрутився м-р Персеваль[105], дрібний педантичний правник, непоказного вигляду й манер, що обіймав високодостойну посаду канцлера Скарбниці, — найперша людина, до якої я звертаюся по пораду — це її покоївка. Врешті-решт, кому як не їй найліпше знатися на здоров’ї хазяйки? То що каже покоївка леді Поул?