Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

— Але ж лорд Каслрей думав… не знаю, чи правда це… лорд Каслрей думав, що оскільки леді Поул завдячує своїм життям магії… скажу чесно, я не дуже добре його зрозумів, але здається, він мав на увазі, що коли життя її милості корениться в маги, то й лікуванню вона піддаватиметься лише магічному.

— Справді? Оце справді лорд Каслрей таке повідав? Ох, як же він помиляється, але цікаво, що йому саме таке спало на думку. Свого часу це іменували Меродовою єрессю[107]. Один із настоятелів абатства Риво у Йоркширі присвятив усе своє життя розвінчанню цієї теорії ще в дванадцятому столітті. Пізніше його навіть канонізували. Звісно, магічні аспекти богослов’я не мій коник, але я не думаю, що помилюся, коли пораджу звернутися до глави шістдесят дев’ятої трактату Вільяма Пантлера «Три вдосконалювані стани сущого»[108]…

Здавалося, м-р Норрелл знову пустився в одну зі своїх розлогих і нудних промов з історії англійської магії, сповнену посилань на книжки, про які ніхто й ніколи не чув.

— Так-так! — перебив його сер Волтер. — А ви маєте хоч найменшу гадку, хто цей чоловік у зеленім сурдуті з довгим сріблястим волоссям?

— А! То ви гадаєте, тут іще хтось був? Але це малоймовірно. Може, то недбалий слуга залишив на вішаку якийсь зелений халат? Якраз там, де ніхто не сподівається його побачити? Мене самого інколи до смерті лякає ця сама перука, яку ви зараз можете спостерігати в мене на голові. Лукас щовечора повинен її ховати (знає: повинен), але вже кілька разів лишав її на круглій підставці на камінній полиці, над якою висить дзеркало, і перука відображаючись у нім, справляє враження, наче двоє джентльменів, схиливши голови одне до одного, шепочуться про мене.

М-р Норрелл хутко закліпав, дивлячись на сера Волтера. Заявивши, що він нічим більше помогти не може, маг побажав йому доброго вечора і пішов геть.

М-р Норрел негайно рушив додому. Опинившись у будинку на Гановер-сквер, він одразу замкнувся в маленькому кабінеті на третьому поверсі. Це була тиха кімнатка в глибині оселі, вікно якої виходило в сад. Коли він тут працював, сюди ніколи не зазирали слуги, і навіть Чилдермасс повинен був мати напрочуд вагому причину, щоб потурбувати хазяїна. Незважаючи на те, що м-р Норрелл рідко попереджав, коли він збирається всамітнитись у цьому кабінеті, тримати його напоготові було одним із тутешніх правил. От і тепер у каміні яскраво палахкотів огонь, усі лампи було засвічено, але завіси ніхто чомусь не запнув, тому вікно перетворилося на чорне дзеркало, в якім відображалася вся кімнатка.

М-р Норрелл сів за стіл навпроти вікна, розгорнув один із грубезних томів, що лежали на ньому, і пробурмотів собі під носа заклинання.

З каміна випала жаринка, кімнатою шугнула тінь, і через те маг одірвав погляд від сторінок. Він підвів голову і побачив власне стурбоване віддзеркалення у темній шибці, а ще — когось позаду, з блідим сріблястим обличчям, обрамленим осяйною чуприною.

М-р Норрелл не розвернувся, а заговорив прямо до відображення сприкреним, розсердженим тоном:

— Коли ми вели мову про пів життя юної леді, я думав, ідеться про те, що половину від одміряних сімдесяти п’яти років їй буде дозволено лишатися з друзями і сім’єю. Я думав, вона потім немовбито помре!

— Я такого не казав.

— Це шахрайство! Хіба це можна назвати допомогою?! Ці ваші трюки можуть усе зруйнувати! — закричав м-р Норрелл.

Особа у шибці заперечно крекнула:

— Я сподівався, під час нашої другої зустрічі ти будеш розважливішим. Натомість гору взяли гонор і безпідставний гнів на мене! Зі свого боку я виконав усі наші домовленості! Сповнив твої побажання і не взяв нічого, що мені не належало! Якби ти справді переймався щастям леді Поул, то радів би, що тепер у неї є друзі, які по-справжньому її цінують і захоплюються нею!

— О! Якраз це, — зневажливо пхикнув м-р Норрелл, — мені геть однаково. Що значить доля якоїсь юнки у порівнянні з успіхами англійської магії? Ні, мене найбільше бентежить її чоловік — людина, заради якої я на все це пішов! Ваша підступність його неабияк підкосила. А раптом він не витримає такого удару?! А раптом він подасть у відставку?! Іншого союзника, охочого мені допомагати, може просто не знайтися![109] І вже майже напевно поміж міністрів не буде іншого, настільки зобов’язаного мені!

— То мова про чоловіка, еге ж? Ну, тоді я дам йому якусь високу посаду! І він стане кимось набагато більшим, ніж міг би досягти завдяки власним зусиллям. Наприклад, прем’єр-міністром. Або імператором Великої Британії, наприклад! Це тебе влаштує?

— Ні-ні! — загукав м-р Норрелл. — Ви нічого не зрозуміли! Я просто хочу, щоб він був мною вдоволений, говорив про це іншим міністрам і переконував їх у тому, що магія може послужити країні на велике добро!

— Це так загадково, — зверхньо промовила персона у шибці, — я геть не можу зрозуміти, чому допомога цієї особи краща від моєї! Що йому відомо про магію? Нічого! Це я можу тебе навчити рухати гори і трощити ними ворогів! Я можу змусити хмари співати при твоїй появі. Я можу викликати весну з твоїм приїздом і зиму з від’їздом. Я можу…