Елементал

Джохар відразу розпорядився створити урядову комісію, яку очолив Зелімхан Яндарбієв.

Окрім міністра закордонних справ Юсефа Шамсуддіна, радника Дудаєва Гелані Ахмедова, до неї увійшло ще кілька дебелих хлопців, серед яких в охороні був і Султан Чорний.

Зв’язалися з Тбілісі, де, на превеликий подив, чеченську комісію прийняли без жодних запе речень і на найвищому рівні, хоча й з неприхованою насторогою. Річ у тім, що тут нічогісінько не знали про обставини загибелі Звіада, а дізнатися дуже кортіло, і вже в аеропорту чеченців зустрі чали високі урядовці та керівники спецслужб.

Де? Коли? Як? Ці запитання однаковою мірою хвилювали і генпрокурора, і того ж таки Шеварднадзе, який також прийняв Яндарбієва без жодних зволікань.

Але Зелімхан Яндарбієв був не лише держав ним діячем, а ще й поетом, а тому із завеликою дозою красномовства почав з того, що Звіад Гамсахурдіа - видатний син свого народу і його належить поховати поруч із грузинськими царями.

Шеварднадзе змінився з лиця і, зворухнувши жовнами, різко перебив Яндарбієва:

- Ніякий він не син! Не син і не видатний. На ньому кров і нещастя народу.

Зелімхан завважив, що професійному дипло матові забракло протокольної витримки, і, пригладивши бороду, сказав незворушно:

- Він син не лише Грузії, він син усього Кав казу. А на кому кров і нещастя народу - роз судить історія.

- Вона вже розсудила!

- Досвідченим політикам не личить така нестриманість у ставленні до своїх опонентів.

- Це вам не личить мене повчати. Джохар ніколи б не дозволив собі так розмовляти зі мною.

- Пробачте, - чемно сказав Зелімхан. - Я тільки прагну адекватної оцінки особи небіжчика.

- Ми не для того тут з вами зустрілися. І не будемо робити проблему з цього похорону. Він може бути похований тільки як рядовий грома дянин.

Шеварднадзе нервово підвівся, даючи знати, що розмову закінчено.

Чеченський візит фактично закінчився нічим, проте було домовлено про координацію дій з обох сторін, і невдовзі до Грозного прибула слідча група з генпрокуратури Грузії. Її прийняв Джохар Дудаєв.

Генерал, як завжди, був у своїй камуфльованій робі без знаків розрізнення - тільки сині рубчики на пілотці вказували на рід військ.

- Мій народ з гордістю сприйме факт поховання першого президента Грузії на чечен ській землі, - сказав він. - Але, зважаючи на роль і значення постаті Звіада Гамсахурдіа, вважав би правильним поховати його на батьківщині з усіма почестями. Поруч з найбільшими синами Грузії.

- Але ж… - зам’явся заступник генпрокуро ра, - з нами не хоче навіть зустрітися вдова покійного.

- У вдів, - сказав генерал, - завжди своє особливе ставлення до таких подій. І це треба сприймати з розумінням. А нам потрібно яко мога швидше владнати всі формальності і зай нятися головним - похованням Звіада. Чи то в Грузії, чи в Чеченії.

Однак «формальностям» не видно було кінця.

Бо та ж слідча група давно розгорнула пошуки тіла Звіада по всій Західній Грузії і, заграючи з чеченцями, лише намагалася виграти час. Та всі зусилля виявилися марними і, втрапивши в глухий кут, грузинські спецслужби були змушені допус тити до цього чеченців і ґарантувати безпе решкодне вивезення тіла до Грозного. Після візуальної ідентифікації.

Можливо, взаємні претензії так і не вщухли б, але в середині лютого до чеченської сторони приєдналися всюдисущі литовці, і в Тбілісі вже прибули члени їхнього парламенту. Знову фор мальності, уточнення протоколу розпізнання і передачі тіла. Ніяк не вгавав той таки заступ ник генпрокурора, який наполягав на судово медичній експертизі в повному обсязі, інакше він не дасть санкції на перевезення тіла. Трохи остудити його вдалося сивим академікам, котрі добре знали Звіада і в останній момент увійшли до грузинської делеґації.

Нарешті вилетіли в Зугдіді, де пересіли на вертоліт, залишивши тут частину людей, у тому числі й академіків. А далі вирушили тим маршрутом, що його вказував представник родини Гамсахурдіа, охоронець Звіада, який був із ним до останньої хвилини. Султан Чорний казав, що грузини з великою повагою дивилися на цього чоловіка, як, зрештою, з такою ж шанобою ставилися вони й до чеченців, і якби викинути з вертольота заступника генпро курора, казав Султан Чорний, то всі ми нага дували б одну сім’ю.

Приземлилися в гірському селі. Було вітряно, холодно, і вони щулилися на тому вітрі, ховаючи один від одного очі. І не дивилися на селян, які збіглися на гуркіт вертольота. Вони бачили тільки згорблену спину провідника, який вів їх до т о г о м і с ц я.

Так мовчки і дійшли до господи селянина Зарандія. Тут, на подвір’ї, під широким навісним дахом, у закутку вони побачили купку рудої землі, наче хто глини нагорнув для замісу.

Вони познімали шапки і знов, не дивлячись одне на одного, розписалися у протоколі.

Відкопали труну. За півтора місяця свіжо стругана дошка ще не встигла зчорніти.

- Відкрийте віко, - сказав Залімхан. - І хто його знав, хай підійдуть ближче.

Відхилили віко. Грузини, пропускаючи один одного наперед, підступили до труни й відразу закивали головами.

- Це він…

- Немає сумніву.