Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Точно не відомо. Це про Армеллу… і куди? брррум! у Шаранту!.. та в яку там Шаранту! ні! до своячки, у Вандею! дурниця! яка дурниця! до дядька у Люневіль!.. овва! Люневіля вже немає! вона в Оверні! рятується в Оверні! а її мавпа?.. по банани поїхала? ги-ги-ги! по банани! кому банани? канарці? дурниці! банани в Люневілі! ні! зерно! Бонзо, її мавпа! банани! уявіть собі, яка брехуха! по ґрапу поїхала!.. не можуть дійти згоди!.. товстун тим часом ледь тримається рачки… хилиться… усією масою… мало не перекидається… хропе… «Тривога, слиньку!»

Ну а двері? що з дверима?.. усі чекають попутного поштовху… так би мовити… але не пильно… балакають… обговорюють, по що Армелла поїхала на північ, на південь… чи на схід?.. щонайменше двадцять, двадцять п'ять думок!.. Магістр Візіос знову за своє:

— У Люневілі немає бананів!..

— Вона не казала про Люненвіль! Казала, ненадовго… «поїду, бо тут дуже відлунює!» отак вона висловилася, як їхала, Клер Армелла де Зейс… такі були її слова… написано на табличці… «Я поїхала»… готичними літерами… ну то й що?.. непроста особа, та Армелла де Зейс! не тільки з бананами для мавпи… куди насправді подалася? хтозна!

— Докторе! докторе! нумо! пхаймо!

Клео раптом розлютився! хапає мене за вухо і крутить! і за яйце! другою рукою! отак! відразу! здурів!..

— Хитає вже менше! кричить… нумо! пхаймо!

Я й сам бачу, от йолоп несусвітній! що вже не так хитає! краще від нього!..

— Докторе… докторе…

Думав про Армеллу, ви не повірите!.. відволік мене!.. що їй робити у Шаранті?.. замріявся, зі мною буває… а цей йолоп крутить мені тарахкальця!..

Безліч фосфорних спалахів у хмарах… вибух за вибухом… можна звикнути… але викручування трахкалець — до такого не звикнеш, ні!

Брррам! трррам!.. думаю про Армеллу!.. гороскопи! вррромб! але це не бомба! це товстун! велетенський!.. не тільки його срака… голова… головою грюкнувся!.. не у двері, об підлогу! кам'яну!.. головою об підлогу… мастодонт! криво попхали… двері не зламав, а завалився! сам завалився!.. з Ремоновим халатом на голові… він пом'якшив удар… йому тюрбан нахлобучили… з халата тюрбан накрутили… щось подібне до тюрбана! треба обстежити голову… коли Ремон мене відпустить… плюх! це я йому відважую бебеха просто по носі, дринь! каблуком!

— Докторе! докторе!

Тепер він у крові!.. а в Норманса де рана? хапаю його голову обома руками… обмацую… обмацую… тюрбан весь у крові… оглядаю лице… малинове, набрякле… таке ж велике, як і срака! а ще він говорить!.. щось говорить!..

— Докторе! докторе! будь ласка!

Зауважте, він тепер люб'язний…

Але в небі? бомби? а знизу?

— Ситуація не кращає! Вррромб! і бррранг! не кращає! відлуння гучніше й гучніше!

— Овва! овва!.. чи не пора змінити трохи тон! бррранг! брррум! скільки можна гриміти? бомбами! торпедами! скільки сторінок самих тільки брррумів! якийсь велетенський барабан, а не письменник!

— Потерпіть, будь ласка! потерпіть!

Як і Норманс, я теж тепер люб'язний!..

— Не посилайте мене до біса! найшикарніше попереду!.. не нищіть правдивого хронікера!.. погляньте на Плінія Старшого, роки минули, доки він наважився на велику справу… піти й понюхати Везувій! переконатися, що там справді сірка… я у вас не прошу такої жертви!.. смерті вашої не прагну!..

Отут, у коридорі, звідки я оповідаю, тут пікрати, вуглець… і трохи сірки… але не стільки, щоб умерти!.. але краще не співати!.. доказ: Перікола заткнула пельку… найнебезпечніше: осколки!.. ми, згруджені тіла, захищені!.. хоч і кóпаємося, і навкулачки!.. напруга!.. Так, треба боронитися!.. але Дельфіна?.. де Дельфіна?.. і Лілі?.. і Бебер? де всі?.. важко пригадати, бо стільки бомб… нічого не згадаєш!.. особливо я, уже скільки років як контужений!.. хай воно сказиться!.. а тут іще осоружний Потоп!.. де Армелла?.. так, а де бальзам?.. жирний кнур і гегемот Норманс даремно голову собі забив? бо двері цілі!.. він їх не зруйнував!..

— Ти їх пробив, товстуне? га?..

Мовчить.

Хапаю за тюрбан, трушу!.. от як зірву з голови закривавлений халат!..

— Згляньтеся! каже він, згляньтеся! згляньтеся!

От чорт! він не історик!

От Пліній Старший був героєм!.. хоч йому ніколи не пробачили, що в розпал виверження попхався з цілим флотом принюхатися до лави й сірки, не повіривши ніяким балачкам! справжній вчений! скінчив погано, але піднесено!.. хочу його уславити!.. є присвята на початку книжки!.. як порівняти з нашим мастодонтом, котрого тридцятеро пхають в сраку, то справжня велич, той Пліній! Пліній — герой сірки, вулканів і так далі. У Норманса слабка вдача! двері встояли! ще й як! хоч ми правильно його всі пхали! рішуче! під правильним кутом! але не досить рвійно?.. не слід його винити надміру?.. міркую… аж тут увесь будинок підкидає! ще раз!.. пробачте за повтор!.. нас підносить!.. вище, пані!.. тоді як над Абес каскад громів! знову!.. підносить! кидає! поривом! усіх! плазом! мастодонта… нас усіх!.. у коридорі! і вррромб! і бінггг! долі! усі, хто є в помешканні консьєржки! мене знову притисло до гегемота!

— Ковбасний велетню, де наш бальзам?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века