Феєрія для іншого разу

Знову припадаю вухом якраз отут… гаразд!.. до грудей! добре! воднораз рахую пульс… я не помиляюся… «Гм! гм! гм!» нічого не кажу… Пірам задкує з-під столу… задом наперед… потім розвертається!.. насторожився!.. бачу, що зараз гавкне!.. примушую, аби сидів спокійно… і це все! він скиглить… не то що Дельфіна!.. йому треба силою пащеку затуляти!.. обома руками!.. «Ну ж бо, ну, що тобі?»… тремтить… пригортаю його… з ним тільки так, тобто ласкою!.. гладжу… заспокоївся… та це не все… може, пора нагору?.. і мені пора нагору! можливо, там щось лишилося?.. не все згоріло?… штрикалка? ампули?.. камфора?.. адже інші он сходами діти, старі, огрядні дами… але спочатку бальзаму!.. флакон!.. де церберка?.. зараз її потрушу! приведу до тями! отримала чимало мордачів!.. хитається, хилиться… мовчить… кудись рушає…

— Пані Туазель! двері! двері!

Єдине слово, щоб отямилася: двері! Гукніть їй: двері! і з пекла вискочить!.. Щоправда, у нашому будинку вже нема такого пристрою! вона випросила, щоб «автоматично»… усі відмикають самотужки… натисканням ґудзика!.. ще за два роки до війни!.. але у неї ненависть лишилася!.. одне слово! ладна кусатися!

— Двері! Двері!

Даремно гукаю… жодної відповіді!.. куди консьєржка пропала?.. куди поскакала? не знаю… пішла допивати?.. увесь бальзам? у неї ж була пляшка у руках?.. тримала міцно! о, бачу її… по той бік авеню… перейшла!

— Двері! Двері!

Усе одно гукаю!.. щоб розсердилася і прийшла! але вона показує, що дуже зайнята! бо вони й далі чубляться! з Мімі й Родольфом!.. досі!.. тож мій голос! де там! де там! навряд почують! бо вони шаленіють! жах! жах! руками махають!.. усі троє! пахне смаленим!.. на хіднику… бачу, мов удень… на світанку… погано бачив Мімі, тепер бачу… кринолін, волани… усе на ній!.. і боа, і мантилька, і капор… я казав, що консьєржка бере гору… але не цілком!.. На Мімі перлове намисто!.. і перука!.. і готова далі битися!.. місця тепер досить! не то що в коридорі! чи в консьєржки! на авеню місця досить!.. і клекотливого потоку фосфору вже немає! лише кілька жаринок!.. отут!.. отам!.. на бруківці… як недопалки!.. дерева геть обгорілі… жодного листочка!.. троє знавіснілих забіяк там, між платаном і пожежним «сигналізатором»… залишками платана… Родольф у самому лахмітті… порваний редингот теліпається… на штанах тільки одна штанина… але це його не стримує, де там!.. вони, ви ж уявляєте, де все діється, перед в'їздом до гаража… уже не б'ються, але як шпетять одне одного! марно сподіватися, що дочекаюся їх на поміч!.. не прийдуть і бальзаму не принесуть! мені Гортензія тут більше стала б у пригоді… Гортензія своячка… думаю… я б їй сказав: «Панно Гортензіє, хворій не краще!» вона відразу зрозуміла б… я ретельно зважую слова… я не лікар «хоч-так-хоч-сяк»!.. зауважте, я присяжний лікар!.. у районі недалеко, звідки пишу!.. берег Сени… десять… дванадцять довідок на день!.. «Я, що підписався нижче… і т. д.»

— Ви знову забалакалися! так ви ніколи не закінчите!

— Ні! ні! нічого такого!.. я не забалакався, я лише викладаю факти у послідовності! легкома дві тисячі сторінок, якби з комфортом… тішив би вас оповіддю!.. Подумайте лишень, яка катастрофа!.. більше половини міста в порох!.. а тепер порівняйте з бучею, яку вони вчиняють, щойно похитнувся уряд!.. чи з нагоди століття якогось несусвіття! чи як хтось пердне на «Тур де Франс»! я б теж так міг! але навіть не тягне! Я працюю тільки серйозно!.. серйозність! хронологія! Розповідаю про Родольфа, церберку, Мімі, як вони чубляться на тому боці… і не вгавають! під спаленим платаном… звитяжна битва! Гукай чи не гукай «Двері!», гай-гай, і не почують!.. трусяться, підскакують із люті… он яке видовище!.. я вже казав, саме почало світати… тепер насправді ніч минає… поети подумали про все… ніч минає!..

— До діла! до діла!..